З старих літературних пам'яток відомо, що вже в IX— ХП століттях слов'янські племена платили данину своїм і чужим князям куничим і білячим хутром. Так, з Лаврен-тіївського літопису довідуємося, що хозари брали з полян, сіверян та в'ятичів по білячій хутрині з двору, а варяги брали з дерев'ян по одній чорній куниці. Наша княгиня Ольга теж наказала дерев'янам платити їй данину хутром У тому ж літописі говориться, що Ігор, Ольга і Святополк коли сідали на княжий стіл, то роздавали хутряний одяг і шкіри куниць своїм дружинникам. Автор «Слова о полку Ігоревім», що жив у ХП-му столітті, нарікаючи на руських князів, писав:
«А князі самі собі крамолу кували, а поганий самі з побідами рискаючи по руські кій землі, данину займали: зо всякого двора білку».
Український національний одяг має такі характеристичні прикмети: нечисленність частин убрання, простота крою, перевага білого кольору, спокійні барви прикрас та відсутність зайвої оздоби — збережене почуття міри. Це ті властивості нашого національного одягу, що надають йому переваги перед народніми одягами інших народів. Якщо ми переглянемо одяг наших пограничних місцевостей, то побачимо таке. На Кубані в основі регіонального одягу є одяг центральної України, колишнього Запоріжжя, але сюди вже увійшли елементи, запозичені від сусідніх кавказьких народів, найбільший вплив черкесів.
Олекса Воропай Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. т.2 (репринт) "Українське видавництво", Мюнхен, 1966 – "Оберіг", К., 1991. Жіноча сорочка належить до найстаршої одежі наших предків. Можна припускати, що за княжих часів на Україні-Русі в теплий період року довга сорочка, підперезана поясом, була єдиним одягом жінок і дівчат. У південних слов’ян ще й тепер можна бачити жінок у такому одязі. На пам’ятнику в Адамкліссі жінки "варварів" зображені в довгій, підперезаній сорочці, що біля шиї має багато дрібних складок. Ті сорочки зі складками дуже подібні на лемківські та бойківські сорочки, що існують і понині.
Стаття під заголовком “Полуботчишина сорочка” появилась у збірнику ч.6, Харківської науково-дослідчої катедри історії української культури 1927 року. До статті були долучені чорно-білі світлини. Автор Степан Таранушенко – відомий мистецтвознавець та етнограф. Ціль статті про Полуботчишину сорочку була перевірити, чи можна цю сорочку зачислити до українських старовинних пам’яток. (Внизу статті дивіться фотографії сорочки і строю)