ВСТУП Приступаючи до розмови про український народній одяг, ми розглянемо ті фактори, що мали і мають вплив на формування народнього побуту взагалі і зокрема одягу. Головніші з тих факторів такі: Зовнішнє оточення або природні умови, де проходиті» життя нашого народу: добрий клімат, багатство землі, краса краєвидів — гаї, сади та широчінь степових про сторів.
Культурна спадщина, що її ми дістали від своїх предків: матеріяльні явища побуту та звичаї й обряди. Іншими словами — матеріальна і духова традиція нашого народу Культурні зв'язки, взаємини, що складаються з іншими народами. Головніший момент тих взаємин — вплии сусідніх культур.
І, нарешті, останній, дуже важливий момент: мистецькі здібності народу. Цей фактор — логічний висновок від трьох попередніх.
Усе це разом являє собою могутню рушійну силу куль турного проґресу народнього побуту. Але не всі ці чинники впливають з однаковою силою по всій території України.
Якщо взяти народній одяг і розглядати його в окремим частинах нашої батьківщини, то перше враження буде це одяг різних народів. Бо ж, гуцульські ногавиці і наддніп рянські шаравари, подільська сорочка і поліська сукіт мають чимало відмін!
Ця відмінність залежить від двох причин: природ і и умови місцевости та запозичення від сусідів. Одяг найрухливіший елемент з усього комплексу н її роднього мистецтва, такий елемент, що не тільки леї і сприймає зовнішні впливи сусідніх культур, а й моду, 11.. вини в одязі Мода — вигадка міста, а місто — культурі..... центр. Це робить вивчення одягу цікавим і в той сам ми час — складним. Український народній одяг вивчати ко ще тому, що народ наш живе на величезній території з різними природніми умовами та неоднаковим впливом сусідніх народів. Крім того, народ наш прожив складне історичне життя повне боротьби і неспокою. Все це не сприяло збереженню чисто національних прикмет по всій території України. Найбільше відмінностей у пограничних районах — вплив сусідів, а найменше у центральних місцевостях України, де національних прикмет збереглося найбільше.
Отже, приступаючи до розгляду українського народнього одягу, ми заздалегідь сподіваємось, що той одяг в окремих частинах України має на собі вплив народів, з якими дана місцевість межує. Вийнятком є суміжні райони з Росією, бо ж, як відомо, Московщина не мала культурного впливу на Україну, навпаки: вона підпадала сама культурним впливам нашої батьківщини.
Таким чином: Київщина, Полтавщина, Чернігівщина та Запоріжжя являють собою частину України, яка найменше відчула на собі зовнішніх впливів. Крім того, ця частина української землі напротязі історичного життя нашої батьківщини мала найдовший період самостійного культурного розвитку. Це колишня Гетьманщина та землі Січі Запорізької. Тут, на цій території України, всі види національного мистецтва розвивалися найкраще та з найменшим впливом чужинецьких культур. Розуміється, що й народній одяг тут зберігся найліпше — одяг центральної України. З цим одягом, цілком справедливо, і пов'язується поняття про національний одяг. Всі ж пограничні території — Кубань, Полісся, Волинь, Лемківщина, Бойківщи-на та Гуцульщина й Буковина — мають свій народній одяг; місцевий або реґіональний.
Регіональний одяг
Український національний одяг має такі характеристичні прикмети: нечисленність частин убрання, простота крою, перевага білого кольору, спокійні барви прикрас та відсутність зайвої оздоби — збережене почуття міри. Це ті властивості нашого національного одягу, що надають йому переваги перед народніми одягами інших народів.
Якщо ми переглянемо одяг наших пограничних місцевостей, то побачимо таке. На Кубані в основі регіонального одягу є одяг центральної України, колишнього Запоріжжя, але сюди вже увійшли елементи, запозичені від сусідніх кавказьких народів, найбільший вплив черкесів.
На Сході, як я вже казав, ми не маємо особливих відмінностей в одязі Слобідська Україна нічим особливим не відрізняється від колишньої Гетьманщини; тут москалі щодо народнього мистецтва ніякого впливу не мели. На Півночі найхарактеристичніші властивості в одязі виявлені на волинському Поліссі Чоловіки тут носять сорочку «на випуск», носять теплі безрукавки, довгі свити і навіть личаки. Жіноче ж вбрання зовсім подібне до вбрання центральної України, але на тлі білого полотна тут переважають яскраві червоні вишивки, що інколи заміняються червоними тканними смужками. А це вже те, чого немає в одязі центральної України, але є у білорусів та поляків, звідтіля поліщуки і запозичили.
На Холмщиниі, на західній Волині та на північно-захід-ньому Поділлі довгі свитки обшиті кольоровими стрічками чи шнурівками, смугасті спідниці та деякі відміни накриття голови пояснюються сусідством з поляками. Одяг галицького Поділля стоїть ближче до вбрання Наддніпрянщини, але й тут відчувається вплив сусідів. На Буковині, Басарабії та узбережжі Дністра на Поділлі свити, кожушки та кептарі оздоблені барвистим орнаментом, вишиття на рукавах і грудях жіночих сорочок мають на собі вплив румунів.
Найскладніше та найяскравіше — народне вбрання гуцулів: хутряниці-кептарі, короткі свитки-гуні, що їх носять наопашки та характеристична гуцульська манта. Тут же і яскраві кольорові тканини, чудесні, високомистецькі, речі! А оздоби зі шкіри, металеві ґудзики... Багато дечого гуцули запозичили від мадярів та південних слов'ян. У бойків багатство вбрання зникає. Бойківські довгі кептарі та лейбики оздоблені скромніше. Одяг бойка бідніший і значно простіший. Тут немає «гуцульських розкошів», але й немає багато запозиченого від сусідів. Правда, у бойківському одязі збереглося найбільше прикмет старовинного слов'янського одягу, і це велика заслуга бойків.
У лемків, що живуть по сусідству зі словаками, ми знайдемо жіночі легкі сукні та широкі білі накриття голови, що спадають на плечі Пишно вишиті груди на кептарях — тут вони вже називаються «катанками». Чоловіки носять «чуги» — верхній одяг з фальшивими рукавами. Чуги лемки носять наопашки, так само, як гуцули гуні. Рукава чуги чоловіки на Лемківщині використовують як торби, йдучи на працю до лісу чи худоби. Усе це те ж саме, що можна бачити у словаків. Нарешті, вбрання українців Закарпаття у великій мірі змадяризоване, але не все! Гуцули на Закарпатті ще добре зберегли культурну традицію свого народу. 476 І ось ми обійшли все п®граииччя української землі і по дорозі дуже коротко переглянули регіональний одяг кожної місцевости зеярема. Ми бачили відхилення місцевого одягу від одягу центральної України. Ті відхилення пояснювали запози^жням від сусідів, але не завжди їх можна так пояснювати. Яіицв уважно придивитися до вбрання поліщуків, що межують з білорусами, можна бачити, що тут не зякозичєнея чи ие тільки запозичення, а багато спільних риє у біловусів і українців не тільки в одязі — в інших елементах побуту. Тут — не запозичення, а спільність культури на підставі глибокого етнічного споріднення. Це те, чого ми н« знаходимо ні на південному, ні на східньому, ні на західиьому пограниччях. Національний одяг
Національний одяг — це вище поняття, ніж одяг регіональний. Якщо місцевий одяг репрезентує собою тільки одну частину України, якусь провінцію, то національний одяг — всю Соборну Україну, націю! Під чужинецьким пануванням наш народ зберіг національний одяг — як символ, що його вій проніс через всі віковічні страждання й утиски, які довелося зазнати від окупантів. У цьому факті — збереження національного одягу — проявився здоровий народній інстинкт. Національний одяг, мова, віра та звичаї — все це надійний захист від національного занепаду.
Основою мистецького стилю українського національного одягу є стиль барокко. Цей стиль проявляється у перебільшеннях основних форм — «бароккових перебільшеннях», як ось рукава жіночої сорочки. Крім того, національний одяг — це естетична база, на якій народні митці створили орнамент вишивок, мережива та спеціяльну декоративну тканину, плахту.
Артистичне багатство національного одягу ще виявляється у розвиненій гамі кольорів та в мистецьких формах. А разки червоного намиста й кілька барвистих стрічок завершують ефект гармонійної цілости національного одягу українських дівчат. Вишиття та мереживо на одязі — свідоцтво мистецького смаку й артистичного досвіду наших жінок, майстерність, що передається від покоління до покоління, традиція! Той факт, що національний одяг тепер, а особливо тут на еміграції, не модний, ще не визначає, що його естетична вартість не може бути належно оцінена не тільки нашими людьми, а й чужинцями. Історична цінність українського національного одягу
Отже, збереження національного мистецтва, одягу — це не відсталість, як іноді кажуть нам наші вороги. Навпаки, це глибоке почуття батьківщини та вірности традиції своїх батьків, дідів та прадідів. Це ознака кожного культурного народу! Національний одяг — це вияв святкового, врочисто піднесеного настрою. Це культурно-історична спадщина наших славних старокняжих і козацьких часів, щасливих днів України!
Мистецькі оздоби
У мистецьких оздобах національного одягу ми знаходимо дві частини — змінну і незмінну. Візьмімо, для прикладу, вишиття на одязі. Змінною частиною є колір і деталі візерунків, але стиль і зміст вишиття залишаються незмінними. Зміни залежать від зовнішніх впливів, від враження, яке справили подібні речі на вишивальницю, коли вона побачила їх вперше. Причиною ж сталости, по-стійности основного стилю є глибокий зв'язок з етнічними особливостями народу. Наприклад, змінюючи, під впливом міської моди, деталі орнаменту на вишитті сорочки, наші вишивальниці не відважуються змінити розташування вишивки: полики, комірчик, пазуха. Не відважуються змінити старовинний зміст оздоби української жіночої сорочки. Борис Крижанівський ') пише, що ще за його пам'яті, понадпів століття тому, в Ольгопільськім повіті на Поділлі вишивки з червоних перетворилися на червоно-чорні, потім на зовсім чорні, а ще пізніше знову почали повертатися до червоного кольору. Це була, як він думає, зміна моди. Мода змінювалася на колір, а сам малюнок, що нагадує заставки староукраїнських книг, лишався непорушним.
У вишивках полтавських рушників за останні десятиліття затратилася штрихівка. Орнамент зробився густим, різко червоним, почала з'являтися техніка «хрестом», але квіти, облямовані гірляндою, незважаючи на всі перекручення, ще міцно тримаються на рушниках.
У всіх подібних випадках можна відокремити нашарування, зміни, бо вони нетривкі, легко минаючі, на тлі ') Крижзнівський Б. «Вивчення народнього мистецтва в етнологічних дослідах». Етногр. Вісник. Київ, 1927, кн. 5. 478
національного стилю. Ці нашарування звичайно бувають занесені від сусідніх народів, але не завжди. Є випадки, коли такі аналогії зустрічаються не в сусідніх народів, а в далеких країнах, серед племен, з якими вже тепер ніякого зв'язку немає. Прикладом такої аналогії може бути оздоба дівчат на західніх землях України — «дробинка» або «силянка», від слова «силяти», нанизувати. Це рід намиста, що виплетене у вигляді стрічки з дрібних кольорових намистин. На іншій українській території ця оздоба цілком невідома. В Україні невідома, а на далекій півночі у фінських племен вона є і називається «гайтан». Ще один приклад. Коли вивчаємо зірчасті килими Полтавщини і килими середньоазійські, бачимо, що вони генетично пов'язані між собою. Аналогії культур віддалених народів, при уважному їх вивченні, ведуть нас у глибинні нетри давно минулої історії. Так, «дробинка» прийшла до Галичини з Мадярщини, а до Мадярщини занесли її угри, які прийшли на цю територію у ІХ-му столітті по Христі Що ж до полтавських килимів, то елементи східньої культури в українському народньому мистецтві — не рідкість. Україна ж колись мала жваві торговельні зв'язки з східньоазійськими народами.
Все це нам доводить, що немає на світі ізольованих культур, та проте народне мистецтво, незважаючи на сторонні впливи, завжди має свій стиль, своє коріння, що сягає найглибших верств етнічних особливостей народу. Мистецтво і побут
Народне мистецтво — мистецтво декоративне, воно має прикладний характер, а тому тісно пов'язане з побутом. Щоб зрозуміти основний зміст і закони розвитку народнього мистецтва, потрібно вивчати його у зв'язку з народнім побутом. Розглядаючи мистецтво тільки і виключно на загальному тлі народнього життя, ми зможемо його зрозуміти. Та не тільки зрозуміти, а й пізнати, яку величезну вагу має народне мистецтво для етнологічних досвідів.
Особливо національний одяг, як мистецтво, не можна розглядати ізольовано від побуту. А народній побут пов'язаний з фолкльором: піснями, казками, народнім повір'ям та прислів'ями. Все це і буде фоном, тлом, на якому народне мистецтво буде розглядатися у цій книжці.
| 
| 
