Клімат України, як відомо, досить сув®рий, і теплий одяг нашому наеелегано завжди був потрібний не менше як на шість, а то й на сім місяців у році. Ось чому в Україні хутро завжди було найулюбленішим матеріялом для виготовлення верхнього теплого одягу, як для чоловіків, так і для жінок. Колись наші нредки вживали для одягу хутро з диких і свійських тварин. З свійських найбільше використовувались вівці, а з диких — ведмеді, лисиці та вовки, а на узгір'ї Карпатських гір ожені. Тепер здебільшого кожухи шиють з овечих шкір і тільки вельми заможні люди мають кожухи з лисищ. Вовки, ведмеді та олені вже рідко зустрічаються в українських лісах, а тому й не диво, що кожухи з хутра мрсх тварин стали великою рідкістю. На оздобу теплого верхнього одягу завжди використовувались хутра дрібних диких тварин, як ось куниць, соболів, горностаїв, бобрів та білок.
З старих літературних пам'яток відомо, що вже в IX— ХП століттях слов'янські племена платили данину своїм і чужим князям куничим і білячим хутром. Так, з Лаврен-тіївського літопису довідуємося, що хозари брали з полян, сіверян та в'ятичів по білячій хутрині з двору, а варяги брали з дерев'ян по одній чорній куниці. Наша княгиня Ольга теж наказала дерев'янам платити їй данину хутром У тому ж літописі говориться, що Ігор, Ольга і Святополк коли сідали на княжий стіл, то роздавали хутряний одяг і шкіри куниць своїм дружинникам. Автор «Слова о полку Ігоревім», що жив у ХП-му столітті, нарікаючи на руських князів, писав:
«А князі самі собі крамолу кували, а поганий самі з побідами рискаючи по руські кій землі, данину займали: зо всякого двора білку». 480 У тій же старокняжій поемі Ярославна, плачучи на путивлівській стіні, примовляє:
«Полечу я зозулею по Дунаю, омочу бобровий рукав у Каялі-ріці...»
З стародавньої народньої творчости довідуємось, що в стародавній Україні кількістю хутра та хутряного одягу визначалося багатство господаря. В одній колядці співається:
В тебе шуби соболеві, Горностаї королеві...
А в галицькій щедрівці говориться про те, як багата ґаздиня, відправляючи свою челядь на лови, наказує їй:
Тур-оленя вбийте, Роги зщибите, шубу здіймите, Ой, принесіте та повісьте, Та повісьте в новій світлиці, В новій світлиці та на стіночці, Все ж то-то буде, гей, ґадзиночці.
І це, як видко із змісту щедрівки, є найбагатший подарунок ґаздині від її челяді
У Лаврентіївському літописі під роком 1068-м читаємо таке: «Дворт» жт> княжь розграбиша, безчисленое мно-жьство злата и сребра, кунами и б%лью...» Як бачимо, в стародавній Україні-Русі хутро розцінювалось нарівні з сріблом і золотом.
Про стародавніх чинбарів та кожем'яків маємо багато згадок у народніх казках та переказах. Найстарша та, мабуть, і найцікавіша з цих казок є казка про Кирила Ко-жем'яку; тут Кожем'яка змальований як народній багатир-силач, бо ж «він шкіри м'яв, а тому й багато сили мав... а сили мав так багато, що й лютого змія поборов таки того, що жив під Києвом та людей хапав». Саме тому, що такому важливому героєві народньої казки приписується ремесло кожем'яки, ми можемо бачити, яке велике значення в стародавньому побуті мав одяг з вичинених шкір.
Тканини
Поруч з обрібкою хутра в Україні вже з давніх-давен люди вміли виробляти тканини з льону, коноплі та з овечої вовни. Всі ці тканини виробляються кустарним, чи, краще сказати, домашнім способом. Льон — це одна з найстарших культурних рослин, яка плекалася на наших землях ще в період дохристиянської доби. Конопля була запозичена нашими предками від іранців, але теж дуже давно, бо насіння коноплі було знайдено в могилах, які датувалися періодом поганських часів. Обидві ці рослини згадуються в церковних постановах Ярослава Мудрого: «Аще человек-ь имет-ь красти коноплю или лень и всякое жито».
Овеча вовна та вовняні тканини згадуються в літературних пам'ятках уже з ХІ-го століття. Так, в «Ізборнику Святослава» читаємо: «Оть вл'ьньї сьі а не отт> льну...», а в житії Теодосія Печерського літописець Нестор згадує про «руками прядущю вл-ьну...». Крім того, залишки вовняних тканин, як і тканин з льону, часто знаходять археологи, розкопуючи могили стародавніх слов'янських поховань на території нашої батьківщини. З чужинецьких, привізних тканин найпоширеніший по всій Україні був шовк, що в старих літературних пам'ятках називається паволокою.
У староукраїнській перерібці повісті про Девґенієве діяння ') знаходимо таке місце: «А теща подасть ему дра-гих поволок зелених тридцять...» Шовк відігравав колись визначну ролю в одязі заможнього українського населення. Починаючи з середини ХУІ-го століття, в Києві та в Переяславі встановилася велика торгівля привізним чужинецьким товаром. В подорожніх записках Михайла Литвина, який був на Україні в році 1550-му, читаємо, що в Києві «...така велика кількість дорогих шовкових одягів, дорогоцінного каміння, соболів та інших дорогоцінних ху-тер, що мені самому траплялося бачити шовк, який коштував дешевше ніж у Вільні льон...» 2). Німецький лікар Самуель Ґотліб Ґмелін, що побував на Україні в році 1770-му, писав у своїх записках: «...одяг носять бавовняний, шовковий і суконний, міцно підперізуються шовковими поясами» 3). Одночасно з шовком на Україні було багато привезеної з чужинецьких країн тяжкої золотої парчі, а також і оксамиту. Про оксамит згадується у «Слові о полку Ігоревім» —
«...помчаша (русичі) красніє дівки половецькіє, а с ними злато і поволоки, і драгие оксамити».
') «Девґенієве діеніє», пам'ятка староукраїнського письменства, візантійська героїчна поема про героя візантійсько-арабської боротьби X в. Василя Діґенія-Акрита, прийшла до нас, мабуть, у південно-слов'янській редакції і перетворилася в казку. 2) Січинський В.-. «Чужинці про Україну». Прага 1942, стер. 48. 3) Січинський В.: стор. 149. 482 Зустрічаються згадки і про олівір, тканий золотом. В Іпатіївському літопису під роком 1252-м читаємо: «Кожух олівіра грецького і кружеви золотими ошит...» Отже, населення княжої та гетьманської України широко користувалося дорогоцінним матеріялом для свого одягу.
В кінці ХУПІ-го століття, коли російська цариця Катерина ІІ-га скасувала Гетьманщину, зруйнувала Запорізьку Січ та закріпостила осиротілих селян, населення України збідніло. Тоді вже тільки шляхта та невеличка частина міщан могли купувати дорогоцінні експортні тканини. Переважна більшість українського населення, тобто селяни, все менше і менше вживали для свого одягу шовк, оксамит і парчу. Тканини власного виробу стали майже єдиним матеріялом для вжитку українських селян. Але і тканини власного виробу з льону, коноплі та вовни були досить високої якости.
Так, про українське сукно вже в середині XIX століття добре відзиваються чужинці, які відвідували Україну. Один із таких відгуків ми знаходимо в одного з найбільших письменників Франції того часу, Оноре де Бальзака, що в 1850-му році побував у селі Верхівцях на Київщині. В своєму листі до рідних він писав: «Верхівці мають досить велике населення, тут існує суконна фабрика, дуже добра. Мені роблять кожух на сибірській лисиці на зиму з тутешнього сукна, і це сукно варте французького» 4). Що ж до українського селянського полотна, а особливо полотна з льону, то його ще й тепер залюбки вживають для чоловічих сорочок та жіночих суконь не тільки в Україні, а й тут, за кордоном. Щодо грубости ниток селянське домоткане полотно ділиться на три основні види, а саме: найгрубшу рядовину, середню «десятку» та най-тоншу «дванадцятку». Рядовина вживається на верхній робітний одяг для чоловіків, з «десятки» шиють сорочки, а «дванадцятка» йде переважно на жіночий одяг, рушники та скатерки.
Тепер уже в Україні, як і скрізь по всьому світі, побудовані нові текстильні фабрики з наймодернішим ткацьким устаткуванням, але тканини домашнього селянського виробу ще довго будуть існувати по наших мальовничих селах та хуторах як одна з найулюбленіших галузей народнього промислу. 4) Січинський В.: стор. 200—201.
Дуже хочется звернути увагу всіх небайдужих до народного вбрання, адже в інтернет-магазині https://vishivano4ka.com.ua до Дня Вишиванки з"явилися дуже привабливі сорочки та прикраси. Уже майже всій родині замовила,сподіаюсь, ви також завітаєте )))
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
| 
| 
