В історичні часи вони набули найширшого розповсюдження в українських землях, хоча і залишалися молодоступними для біднішого населення, тому кількість ниток намиста і розмір намистин часто були показником достатку сім'ї. Найбільш престижним вважалося мати 24-25 ниток, з великими намистинами. Дорогі червоні коралі оброблялися у вигляді овалів, чи барилець. Більш дешеві коралі були невеликі, нарізані у формі маленьких циліндриків (колюче намисто). Часто, особливо у Карпатах, серед намистин коралів нанизували срібні, або й золоті монети з напаяним вушком для силяння (австрійські дукати або російські рублі). Від назви монет такі коралі називалися дукач. На Буковині така срібна монета звалася салба. За традицією, хрещений батько дарував дукач своїй хрещениці, коли їй виповнювався 1 рік, і та мала зберігати подарунок, надіваючи його переважно у свята. В східних українських землях на дукачі також нанизували великого металевого банта, прикрашеного емаллю або каменями. На Лівобережжі між коралями нанизували срібні намистини (рифи, пугвиці). Разом із ланцюжком та хрестиком рифи композиційно врівноважували великі металеві дукачі. У західних областях України срібні монети часом замінювали однією чи декількома металевими або фініфтевими іконками чи хрестиками. Багато народів світу вважають, що намисто має магічні властивості (зокрема воно оберігає від застуди, а розрив нитки провіщує господині нещастя). Ближче до 40 років жінки часто відмовлялись від носіння намиста. Жінки похилого віку якщо й носили намисто, то у незначній кількості й темного кольору.