Завдяки Фейсбуку і "Рукотворам" вдалося мені познайомитися з одним чоловіком на ім'я Володимир, який взявся реалізовувати незвичний, але дуже хороший проект. Три роки назад цей чоловік вирішив почати відтворювати мистецтво ткання. Разом зі своїми друзями він почав шукати тих людей, які ще пам'ятали, як ткати оці всі чудові речі, які ми бачимо в музеях: плахти, літники, запаски, крайки, рушники та килими. Здавалося б, нарешті знайшлися ентузіасти, і всім тим, хто вболіває за майбутнє одного з найдревніших ремесел можна зітхнути з полегшенням. Але не все так просто...
"Зібрний" верстат: основа старовинна, "начинка" іноземна, і аж новозеландські човники
По-перше з'ясувалося, що традиційні осередки ткацтва "вже не ті". Ткалі та ткачі вже не можуть створювати такий складний рисунок, яким він був ще сто років назад. Традиція складного ткання була втрачена. По-друге, навіть ті, що щось могли, не хотіли ділитися знанням. Це мені взагалі важко зрозуміти, відверто кажучи. Невже немає гордощів за свою майстерність і бажання її поширити, відродити, вдихнути життя? Тим паче є люди, які можуть і хочуть цим займатися! Інколи такі ткачі загилювали неабияку ціну за свій майстер-клас, але в результаті нічого не показували...
Розмаїття карйок Як наслідок, уміння ткати відтворювали буквально по піщиночках. Знаходили людей, які, дивлячись на шматочок тканюшки, могли розібрати, як воно було виткано. Самі тканюшки знаходили де тільки могли. У експедиціях по селах, щось нереально з'їдене міллю у музейних запасниках (що сам музей міг хіба викинути), навіть знімали старі ганчірки (які були колись рушникам) у коня з підпруги... Це міг бути просто шматок ганчірки, яку потім копіювали у вигляді цілісної речі. Майстрів, які здатні дивлячись на шматочок тканини або на фотографію чи малюнок старого текстилю, розібрати, як воно було зроблено - одиниці. А ще менше тих, хто брався співпрацювати. Адже всім жалко поділитися своїм знанням (а раптом на цьому зароблять многадєнєг? аотфігвам!). Технічну базу для ткацької майстерні у Радилові, про яку, власне, іде мова, готували майстрині з Львова і Києва. Усіх цих людей власники знаходили, привозили, переймали досвід...
Ці дві волинські крайки були відтворені з малюнку у книжці про народні тканини 1960 року.
Живе ткацтво як таке лишилося у досить примітивному рівні, кажуть. Народні умільці тчуть на чотирьох шефтинах (рамочках), тоді як у майстерні вже можуть ткати на 8-10, і піднімати кількість до 16. Чим більше шефтин - тим складніший малюнок. Інша проблема - сировина та запчастини. Верстати зліплені найхимернішим чином: наприклад, за основу береться старий український верстат, туди додаються сучасні елементи, які на старому вже поїв шашіль, різні запчастини - замовлені з-за кордону. Наприклад човники приїхали сюди з...Нової Зеландії! Деякі верстати з Австрії (зразки початку 20 ст). Нитку замовляють у Франції і ще бозна де. Бо вимога - це натуральна нитка, а у нас з цим, як виявилося, туго. Також для мене несподіванкою було дізнатися, що у нас немає конопляних ниток. Оті, що роблять конопляне взуття, насправді використовують полотно початку 20 ст, а не роблять своє. Ну але типу як у Радивилівській майстерні вірять, що Європа скоро випускатиме конопляну нитку 92 і більше %, що вважатиметься натуральною. Ну але люди!!! Куди ж ділася наша конопля? Все навколо неї крутилося, такий промисел був, а все зникло під корінь...
Дуже хотіла собі отой пояс, що по середині Вживу виглядає шикарно просто.. Але фінансово не осилила :) Рисунок часів Козаччини.
Що відтворюють... Відтворюють одяг, копії. Я щось наклацала самі крайки, але там значно-значно всього більше. Майстринь, які зараз тчуть, три роки назад взяли "з вулиці" і навчили. Одна з них каже, що коли прийшла, то взагалі не знала, що це і з якого боку підійти...
Три роки майстерні. Нуль інформації в мережі. Вони відкривали для дітей безкоштовну школу ткацтва. І знову ж таки - нуль інформації! Зараз планують робити фестиваль для ткачів у Берестечку і музей ткацтва в Радивилові... Відтворювати давній текстиль, починаючи з 9 ст... Запросили до співпраці археологів, які займаються текстилем. Тобто це така унікальна і цікавенна програма, що всі небайдужі до українського, а тим паче історики, археологи, етнографи, реконструктори можуть просто ... не знаю :)) Танцювати від радості :) Я особисто готова! Єдиний мінус, який я бачу - це дорого. Тобто охати я можу, а от придбати поки ні... Не дивно, адже тут, кажуть, за зміну витикають лише 1,20 метри полотна. Щоб зробити крайку козацької старшини, нитки у станок заправляють цілий день! Ну і тчуть ще дні три...
Ну але у будь-якому разі. Зараз в майстерні шукають технологічну можливість здешевити продукцію. А тоді можна буде розвернутися :)) На полицях там лежать просто стоси пробнічків полотна. Насправді навіть полотно отакої якості робили методом проб і помилок... Ще мені показували серпанкову тканину! Ааааа, люди, я хочу цю серпанкову тканину! Жаль, не сфотографувала...
Якщо я правильно зрозумів, то майстерня знаходиться в місті Радивилів, що на Рівненщині. Гугол видає адресу: 35500, Рівненська область, Радивилівський район, м.Радивилів, вул.Шкільна 1
| 
| 
150 грн
200,00
