Цьогоріч з 24 по 26 червня ми побували на заході, що цілком міг посперечатися з «Країною Мрій», «Гаморою» та «Бурштиновим шляхом». Мова про святкування 360-ої річниці битви під Берестечком.
Я навіть не сумнівалася, що треба сюди їхати, бо знала, що учасниками свята будуть історичні клуби з України, Чехії та Польщі, які відтворять епізод битви перед очима сотень глядачів. Крім того, хотілося ще раз побувати у цьому чудовому місці.
Перші два дні свята ми пропустили, бо ж робочі дні, та і їхати трохи далеко, а вирушили вранці 26 червня, у неділю.
Нафігатор пропонував кілька варіантів доїзду і ми чомусь обрали «економічний». Маршрут виявився далеко не економічним, бо десь на відрізку між Дубно і Демидівкою ми потрапили на таку жорстку бруківку, що у мене, здавалося, не те що пломби, а навіть зуби розхиталися.
Радіо включила мало не на максимум гучності, аби хоч якось заглушити гуркіт за вікном. До того ж у мене черговий раз проявилася авто-фобія (у моєму випадку це – "боязнь поломок машини у глушині на безлюдній трасі у вихідні”).
З горем пополам якось проїхали це лихо і вже на під’їзді у Пляшеву застали кордон даїшників, які порадили далі не їхати, бо там ніби-то важко знайти місце для паркування (на годиннику було вже 12 год. дня). Ми їх послухали і далеко не їхали, хоча могли б і не зупинятися, бо далі місця для машин було більш ніж достатньо. Через те, що повірили, нам довелося потім плентати десь 2 кілометри до місця події.
Майже уся під’їзна дорога до монастиря була заставлена торгівельними наметами. Там можна було купити весь фестивальний асортимент – від надувних шариків і біжутерії до дерев’яних дрібниць і виробів з овечої шерсті. Особливою популярністю (як я відразу помітила) користувалися дерев’яні троянди – сама по собі клопітка праця майстра, але, нажаль, річ виняткового несмаку. Крім того (як і 99% товарів), – немаюча нічого спільно з козацькими традиціями і тематикою свята. Але менше з тим, – ці троянди носили всі кому не лінь, значить комусь воно таки треба.
Окрім «сувенірів» на святі можна було знайти і книги відповідного історичного та патріотичного напрямку.
Крім того можна було скуштувати різних рибних та м’ясних страв, солодощів і шашлику. Тут я знову трохи розчарувалася, бо сподівалася на щось більш «традиційне», таке як куліш, чи сало з цибулею чи вареники. Але видно, що у нас організація проведення таких заходів ще не дійшла до культури харчування і тому на козацькому святі був присутній, скажімо, такий делікатес, як солодка вата…
Але я знову починаю бурчати, і у когось може несправедливо виникнути враження, що мені усе не сподобалося. Та це не так. Найбільше я була вражена дійовими особами свята – козаками, жовнірами та мушкетерами. Вони були просто чудові! Ми досить довго блукали поміж їхніми наметами, споглядаючи, як вони проходжаються групами, спілкуються і сидять навколо вогнища. Це було так реалістично! Здавалося, ніби ми самі беремо участь у зйомках історичного кінофільму.
А які яскраві у них були костюми! Які обличчя! Погодьтеся, щоб зіграти історичного персонажа одного костюма мало. Для цього потрібен ще й певний типаж, а також відповідність характеру епохи. Але що я розказую? Ось фото:
Докладніше прочитати, подивтись більше фотографій і відчути дух епохи можна ТУТЕЧКИ
Величезна дяка авторці за надання цікавенного матеріалу!
Вельми дякую за такий чудовий звіт! Кількість та якість фотографій допомогають відчути атмосферу свята, а Ваші особисті враження додають відчуття присутності. Ну таке враження наче і я там побувала! Дякую за те що Ви знайшли час поділитись з нами, Вашими враженнями про це чудове свято!