Бісерні прикраси в народному вжитку Одяг наш – це наше зовнішнє “Я”. По одягу можна пізнати не лише те, чи людина є багата або вбога. В її одязі ховається значно більше рис для тих, що вміють з нього читати. Там виступає все: естетичний смак людини, її освіта, ступінь інтелігентності, вдача. З одівання, ліпше чим з письма, можна відгадати характер даної одиниці.
Найвідповіднішим, найкращим, найбільш вимовним є національний одяг. В нім ховаються духовні риси цілого народу. Він є примінений до природи й рідного підсоння. Одначе національний одяг не змінюється, триває сотки, а навіть тисячі літ, а людська вдача змінлива.
Жіноцтво наше мало не тільки гарно вишивані сорочки, барвисто виткані запаски, але й шию оздоблювало намисто з різнобарвних разків (корали, барвисті силянки, ґердан) часто закінчене до низу звисаючим дукачем. Суттєвою ознакою гуцульського жіночого одягу, та покуття – прикраси з різнокольорового бісеру (силянки). Кольорові, круглі і видовжені бісеринки нанизували на одну нитку, утворюючи намисто.
Великою популярністю користувались жіночі нашийні прикраси – силянки (дробинки), ґердани.
Силянки роблять у формі округлого комірця. А ґердани різної ширини стрічки.
Носили їх у комплекті до святкового одягу і як буденну прикрасу, не лише молодь, а й літні жінки. Вузенькі силянки або коротенькі ґердани щільно пов’язували на шию. На свято вдягали силянки ширші, багатші часом по дві-три різних кольорів і узорів, поєднували їх із кількома разками скляного намиста, коралів, згардами. Під вузеньку силянку на шию одягали широку “решітку” торочки якої звисали на груди.
Дівчата іноді пов’язували ґерданом голову замість стрічки. Силянка на шиї, короткий вузький ґердан на чолі,а іноді навіть дві смужки оперізували чоло, ніби притримували волосся на скронях. Чим багатша дівчина, тим багатші прикраси.
Плели силянки і для дітей: дівчаткам бісерну стрічку одягали на шию, а маленьким хлопчикам на зап’ясті ручки. Для чоловіків і парубків виготовляли різноманітні підвіски до годинників – брилки, інколи у декоративне оздоблення вкомпоновували дарунковий напис або ініціали. Невеликі “висьорки” прямокутної або круглої форми пришивали з лівого боку на киптарі. Виготовляли також чоловічі краватки, прикраси до чоловічих капелюхів – “трісунки”, нанизували їх на дротик або кінське волосся. У с. Космач, Косівського району ґердани (“висьорки”) і зараз прикрашають чоловічі весільні капелюхи.
Крім нашийних прикрас бісером оздоблювали одяг, переважно шлюбні, або святкові сорочки, капелюхи, панчохи. Чоловічі сорочки оздоблювали на грудях і комірі, а жіночі – на рукавах. Типовим декором сорочок є бісерні зав’язки (“вущінки”, “Китички”, “кутасики”) де шнурок з бісеру завершується однією великою або двома чотирма меншими кульками, обмитими лелітками і пацьорками.
Кожен тип прикрас має локальні риси технології, конструкції, колористичному вирішенні, способі кріплення й носіння.
За формою виділяють підтипи ґерданів: вузька шийна, нагрудна стрічка, широкий багатоколірний комір, що падає на груди, плечі, застібається ззаду на шиї (кризи), два кінці довгих стрічок з’єднували спереду, вони звисали нижче грудей, часто до пояса.
Багато тексту тут
Список використаної літератури
Антонович Є.А, Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є. Декоративно прикладне мистецтво. Львів, в-во “Світ” – 1992 р. ст. 62-62, ст. 170, 209.
Бухан А.Ф. Народні художні промисли України. Київ, “Наукова думка” 1979 р. ст. 19, ст. 66-67. Т.П.Кащук.
Щербаківський В. Українське мистецтво. Київ, “Либідь”, 1995 р. - Ст. 115, 137.
Доберман Д. Искусство гуцулов. 1980 р. – 190 с.
Гургула І. Народне мистецтво західної України. 1966 р. – 78 с.
Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. 1988 р, 472 с.
Э.Н. Литвинець. Низание и ручное вышивание. 1996 р. ст. 12-13.
Кульчилька О. Народний одяг західних областей України.
Міжнародний туризм 1, 1998 р. ст. 42 – 44.