Додано (2009-01-16, 3:23 Pm)
---------------------------------------------
тепер знатиму, що даремно. особливо ще й після картинок, викладених Bullet.

Бажаю натхнення на створення бісерних прикрас в народній традиції!

Координую Довгобуд "Виплекана сорочка"
Моя майстерня

Чому закладинка – найкращий подарунок?!
"Чарівниця-берегиня форума-2010"
Чарівниця - Хранитель традицій і увіковічнювач їх в сучасності і майбутньому - 2012

Чтобы понять, с какой целью и в каких случаях надевали различные украшения наши предки, надо поближе присмотреться к их форме.
Украшения украинцев всегда исполняли две функции — защитную и информативную. Первой обладали обереговые и ритуальные украшения, которые носили только на теле, — обручальные кольца, браслеты и кресты. Ну а те, что надевали поверх одежды, красноречиво говорили о достатке хозяина: шесть ниток кораллового намыста, например, стоили, как пара волов.
Герданы — нагрудные бисерные украшения в виде петли из двух полосок, соединенных медальоном в месте солнечного сплетения. Их носили преимущественно мужчины, но надевали и женщины. На Буковине концы лент гердана соединялись подвешенным к ним зеркальцем.
Сылянки, или плетенки, — ровные полоски из бисера, которые завязывают сзади на шее. Название происходит от способа изготовления таких украшений («сыляння» — способ нанизывания бисера на нитку. Неширокие (два-три сантиметра) сылянки женщины носили каждый день как оберег (сила силянки как оберега всегда определялась орнаментом). Для большей силы оберега гуцулы, например, бисерную ленту с защитным орнаментом нашивали на красную полоску полотна. Традиционным орнаментом бисерных украшений был геометрический ромб с простыми или усложненными контурами, треугольник с рожками-ответвлениями по углам, зигзаги и кривульки — символы бесконечности.
Кризы — широкие (до 20 см) круглые воротники из бисера, укрывавшие шею, плечи и грудь женщины. Их носили по праздникам лемки и бойки. На праздники надевали сразу несколько разноцветных воротов различной длины и ширины, которые спускались аж до пояса. Для того, чтобы сплести один такой воротник, надо потратить примерно 200 часов.
Згарды — металлическое обереговое ожерелье, состоящее из двух-трех рядов нанизанных на красную или металлическую основу крестиков. Сзади на шее згарды соединяются двумя дисками — чепрагами, которые по размеру больше самих крестов на ожерелье. На чепрагах нарисована солярная символика: колесо с восемью, шестью или четырьмя спицами (последний вариант и есть, собственно, крест), розетта или концентрические круги. При первом взгляде на згарду бросается в глаза диспропорция между размерами чепраг и згард: первые, как правило, имеют совсем неоправданные их утилитарной функцией размеры. Это потому, что изначально згарды состояли из круглых, солнцеподобных медальонов с солярной символикой. В принципе, и сегодня кресты на згардах имеют округлую форму. В Западной Украине кресты такой формы на шерстяной нитке или цепочке (ретязе) носят мужчины под сорочкой.
Шелесты — металлическое ожерелье из небольших круглых колокольчиков, которые изготовляли и носили на Гуцульщине. Самое архаичное из всех славянских украшений.
Пацьорки — ожерелье из стекла. Для их изготовления использовали смальту — непрозрачный сплав стекла разных цветов: темно-синего, голубого, бирюзового, белого, зеленого, коричневого, черного и красного. Круглые бусины инкрустировались золотом и расписывались цветными красками.
Перлы — ожерелье из полупрозрачного слоистого стекла, которое носили многочисленными рядами, поскольку такое ожерелье было недорогим.
Кольца всегда были связаны с ритуалом брака, поэтому они были обязательно орнаментированы символами продолжения рода и непрерывности жизни. На Гуцульщине также носили перстень с рельефным изображением головы злого духа «аридныка» — он должен был охранять того, кто носил перстень, от злых сил.
Дукаты — нашитые на полотно или скрепленные с помощью металлических вставок различные монеты.
Дукач (личман) — нагрудное украшение в виде большой медалеобразной монеты с металлическим бантом, украшенным камнями. Занимал центральное композиционное место во всем комплексе нагрудных украшений: крепился посредине на самом большом ряду «намыста». Обычно на лицевой стороне самых старых дукачей был «патрет» того, кто нанимал казака на службу, а на оборотной стороне — сцена сражения, в честь которого человек награждался. Позже носили дукачи в виде рубля или австрийской монеты с ушком, которое сами же к монете и приделывали. Очень популярными в народе были также дукачи с библейским сюжетом.
Бунт, или корали — ожерелье из коралловых бусинок в форме цилиндров или бочонков, нанизанных на нитку — разок. Количество разков в коралях может быть от одного и до 25.
Звідси

Координую Довгобуд "Виплекана сорочка"
Моя майстерня

Чому закладинка – найкращий подарунок?!
"Чарівниця-берегиня форума-2010"
Чарівниця - Хранитель традицій і увіковічнювач їх в сучасності і майбутньому - 2012

А красота така, що захоплює подих і викликає гордість за наших майстринь.

Одяг наш – це наше зовнішнє “Я”. По одягу можна пізнати не лише те, чи людина є багата або вбога. В її одязі ховається значно більше рис для тих, що вміють з нього читати. Там виступає все: естетичний смак людини, її освіта, ступінь інтелігентності, вдача. З одівання, ліпше чим з письма, можна відгадати характер даної одиниці.

Найвідповіднішим, найкращим, найбільш вимовним є національний одяг. В нім ховаються духовні риси цілого народу. Він є примінений до природи й рідного підсоння. Одначе національний одяг не змінюється, триває сотки, а навіть тисячі літ, а людська вдача змінлива.

Жіноцтво наше мало не тільки гарно вишивані сорочки, барвисто виткані запаски, але й шию оздоблювало намисто з різнобарвних разків (корали, барвисті силянки, ґердан) часто закінчене до низу звисаючим дукачем. Суттєвою ознакою гуцульського жіночого одягу, та покуття – прикраси з різнокольорового бісеру (силянки). Кольорові, круглі і видовжені бісеринки нанизували на одну нитку, утворюючи намисто.

Великою популярністю користувались жіночі нашийні прикраси – силянки (дробинки), ґердани.
Силянки роблять у формі округлого комірця. А ґердани різної ширини стрічки.

Носили їх у комплекті до святкового одягу і як буденну прикрасу, не лише молодь, а й літні жінки. Вузенькі силянки або коротенькі ґердани щільно пов’язували на шию. На свято вдягали силянки ширші, багатші часом по дві-три різних кольорів і узорів, поєднували їх із кількома разками скляного намиста, коралів, згардами. Під вузеньку силянку на шию одягали широку “решітку” торочки якої звисали на груди.

Дівчата іноді пов’язували ґерданом голову замість стрічки. Силянка на шиї, короткий вузький ґердан на чолі,а іноді навіть дві смужки оперізували чоло, ніби притримували волосся на скронях. Чим багатша дівчина, тим багатші прикраси.

Плели силянки і для дітей: дівчаткам бісерну стрічку одягали на шию, а маленьким хлопчикам на зап’ясті ручки. Для чоловіків і парубків виготовляли різноманітні підвіски до годинників – брилки, інколи у декоративне оздоблення вкомпоновували дарунковий напис або ініціали. Невеликі “висьорки” прямокутної або круглої форми пришивали з лівого боку на киптарі. Виготовляли також чоловічі краватки, прикраси до чоловічих капелюхів – “трісунки”, нанизували їх на дротик або кінське волосся. У с. Космач, Косівського району ґердани (“висьорки”) і зараз прикрашають чоловічі весільні капелюхи.

Крім нашийних прикрас бісером оздоблювали одяг, переважно шлюбні, або святкові сорочки, капелюхи, панчохи. Чоловічі сорочки оздоблювали на грудях і комірі, а жіночі – на рукавах. Типовим декором сорочок є бісерні зав’язки (“вущінки”, “Китички”, “кутасики”) де шнурок з бісеру завершується однією великою або двома чотирма меншими кульками, обмитими лелітками і пацьорками.

Кожен тип прикрас має локальні риси технології, конструкції, колористичному вирішенні, способі кріплення й носіння.

За формою виділяють підтипи ґерданів: вузька шийна, нагрудна стрічка, широкий багатоколірний комір, що падає на груди, плечі, застібається ззаду на шиї (кризи), два кінці довгих стрічок з’єднували спереду, вони звисали нижче грудей, часто до пояса.

Багато тексту тут

Список використаної літератури
Антонович Є.А, Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є. Декоративно прикладне мистецтво. Львів, в-во “Світ” – 1992 р. ст. 62-62, ст. 170, 209.
Бухан А.Ф. Народні художні промисли України. Київ, “Наукова думка” 1979 р. ст. 19, ст. 66-67. Т.П.Кащук.
Щербаківський В. Українське мистецтво. Київ, “Либідь”, 1995 р. - Ст. 115, 137.
Доберман Д. Искусство гуцулов. 1980 р. – 190 с.
Гургула І. Народне мистецтво західної України. 1966 р. – 78 с.
Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. 1988 р, 472 с.
Э.Н. Литвинець. Низание и ручное вышивание. 1996 р. ст. 12-13.
Кульчилька О. Народний одяг західних областей України.
Міжнародний туризм 1, 1998 р. ст. 42 – 44.

Координую Довгобуд "Виплекана сорочка"
Моя майстерня

Чому закладинка – найкращий подарунок?!
"Чарівниця-берегиня форума-2010"
Чарівниця - Хранитель традицій і увіковічнювач їх в сучасності і майбутньому - 2012