- То Ваша мати також надихнула Вас на створення цієї мапи?
- Років сім тому ми з мамою зібралися на кухні, і я запропонувала їй зробити виставку наших вишитих картин. Кажу, «давай я зніму зі стін всі роботи, оформлю в однакові рами, і скомпоную таку колекцію, з якою зможу презентувати Україну». Адже для мене було шоком те, що іноземці, з якими я стикалася, геть нічого не знали про нашу країну. Після цього я почала думати над проектом, який міг би розповісти щось про Україну, і дійшла до створення вишитих мап.

- Коли розпочався цей проект?
- Цей проект стартував у серпні минулого року: вишивати цю мапу почали у Луцьку. Відповідно, і тканину для неї я обрала тамтешню – волинську.

- Чи важко було розпочати всеукраїнське вишивання?
- На мапі кожен регіон України прикрашає його «рідний» орнамент. Для того, щоб виявити найбільш притаманні різним областям візерунки, я провела ціле дослідження: інформацію брала з книжок, з архівів… Після цього власноруч розробила схему та «запустила» вишивальний проект.

«Пару стібочків зробила вже не одна тисяча людей»
- Нині вишита вже солідна частина мапи, але робота все ще триває. Коли ми зможемо побачити завершений проект?
- Ця акція необмежена у термінах: коли закінчимо, тоді й закінчимо. Певним чином це залежить від моєї можливості подорожувати, адже проект цінний власне своєю «пересувною» особливістю. Зараз цей проект фінансую лише я: коли подорожую українськими містами та селами, намагаюся організувати «масове» вишивання у місцевих будинках культури чи виставкових залах.

- Скільки людей вже долучилося до створення мапи?
- Дуже багато. У цієї мапи є власний паспорт, до якого я записую усіх, хто вишив бодай один хрестик на ній. Пару символічних стібочків зробила вже не одна тисяча людей.

Продовження інтерв'ю - тут