Загибель роду запрограмувала... мати

Мати вишила синові весільний рушник. Молодята відбули обряд і зажили мирно, але... нещасливо. Дружина довго не могла завагітніти, коли ж нарешті усе, здавалося, пішло на лад, дитина народилася мертвою. Неначе якийсь злий фатум завис над сім’єю: автомобільна аварія, втрата роботи, хвороби...

Чоловік, котрий досі був переконаним матеріалістом, дістав із шафи весільного рушника і жбурнув його матері зі словами: “Викинь геть! Через нього усі нещастя!”. Здивована ненька вирішила показати свій виріб знавцям. Ось що розповів працівник Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” завідуючий сектором “Тканина” майстер народного мистецтва з вишивки Юрій МЕЛЬНИЧУК:

— В обрядовому рушникові було щонайменше дві неприпустимі помилки. Перша полягала у тому, що жінка зшила його з двох шматків полотна. Місце з’єднання вона так майстерно замаскувала мережкою, що його зовсім не видно. Але ж, окрім декоративної, весільний рушник має ще й магічну функцію. Вишите полотно, на яке стають молоді, означає життєву дорогу. У цьому випадку вона виявилася перерізаною. Фатальною була й композиція узору. На обох кінцях рушника мати зобразила традиційну квітку-вазон, котра з давніх-давен символізує дерево роду. Під нею орнамент. Але вишивка видалася майстрині надто бідною, бо вгорі залишилося багато незашитого полотна. Тому над квіткою вона помістила ще одну суцільну смужку орнаменту.

Вишивальниця не знала, що біле полотно в центрі рушника символізує потік Божого благословення, котре живить дерево роду. Зображена над квіткою лінія закрила доступ до неї благодатної енергії. У житті це могло б означати бездітність чи навіть загибель молодої пари. Отже виходило, що той весільний рушник хоч і був майстерно вишитий добрими материнськими руками, справді ніс у собі страшну програму знищення роду. Тому відроджуючи традиції, слід насамперед розуміти їхнє значення.

Перш ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася і мила руки

У весільному обряді на Київщині початку ХХ століття дослідники нарахували близько 20 рушників. На них клали коровай, ними перев’язували старостів, простеляли дорогу молодим. Але, як запевняє пан Юрій Мельничук, найголовнішим був той, на якому батьки благословляли молодих. Такий рушник — особлива святиня, яку не показували стороннім і берегли як зіницю ока, передаючи із покоління в покоління. Старий узор нащадки відтворювали на новому полотні як енергетичний код роду.

Перш, ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася, мила руки, щоб позбутися не лише фізичного бруду, а й негативної інформації на пальцях. І лише тоді майстриня починала творити на полотні узор, як своєрідну медитацію.

Вже в наші часи екстрасенси досліджували саму голку, нитку, вишиття і з’ясували, що знаряддя праці рукодільниці проводить у сотні разів більше біологічної енергії, ніж такий самий за розміром і товщиною шматочок сталевого дроту. Найенергетичнішими нитками визнали вовняну і натуральну шовкову пряжу. Довге волокно білкової природи найкраще переносить інформацію. Гірша, але теж підходить для роботи, заполоч рослинного походження. Зовсім непридатним з погляду енергетики виявився акрил. Відрізаний шматок магазинної тканини не йде ні в яке порівняння із домотканим полотном. Якщо згадати прадавню технологію його виготовлення, відбілювання на траві, на росі, під сонцем, місяцем, зірками, під впливом усіх стихій, то стануть зрозумілішими дивовижні властивості старих рушників.

Починати рукоділля найкраще зранку у четвер. Це енергетична вершина тижня. Наші далекі пращури мабуть добре відчували те, бо саме цього дня приступали до весільних рушників.

Борони Боже під час вишивання думати про щось погане, сваритися, злитися на когось. Обрядовий рушник має зберігати в собі лише найкращі мрії, найсвітліші думки й почуття. Адже то закладається програма майбутнього подружнього життя.

Дрібні огріхи не випорювали, щоб не внести хаосу у долю. Життя тече не по шаблону, отже, не біда, якщо зірочка відхилиться убік чи хвилька вийде нерівномірною.

Що ж до вибору узору, то він мав бути двобічним. Це символізувало гармонію між зовнішнім і внутрішнім світом. Якщо ж лицьова сторона виробу гарна, а зі споду перетянуто нитки і стирчать вузли, то вважали, що й життя буде про людське око.

Усі слова зашифровані в символах узорів

Нині відомо близько 200 старовинних швів на основі двадцяти технік української вишивки. Відтворювати треба тільки той малюнок, котрий припав до душі. Фізики дослідили, що в цьому випадку він потрапляє у резонанс із вашим організмом. Комусь імпонують дрібні густі зубчики, а комусь більше подобається м’яка широка хвилька. Одним тішать око велетенські пишні квіти, інші ж відчувають потребу і зображувати, і споглядати маленькі орнаменти. Добре, якщо десь у скрині зберігся рушник прабабусі, яка прожила із прадідусем довге й щасливе життя. Його і треба взяти за зразок.

І ось нарешті весільний рушник вишито. Як же на нього ставати?

Юрій Мельничук був учасником експериментів із вимірювання енергетичного потенціалу цього чи не найдавнішого елементу весільного обряду. Один бік рушника завжди мав заряд “плюс”, другий — “мінус”, посередині рамка екстрасенса стояла на “нулі”. Отже, на який бік має стати наречена? Вкладаючи батарейку в годинник ми придивляємося, аби не порушити полярність. Отак і молодята можуть або отримати могутню енергетичну підтримку, або... “розрядитися”. Там де “плюс” — має стати чоловік, там, де “мінус” — жінка. Позитивний заряд має правий кінець рушника, або той, який вишивають першим. Другий кінець — лівий або жіночий, підсилює жінку. Чоловікові ж він може зашкодити і навпаки. Аби не сплутати, яким боком повернути рушник, у давнину рукодільниці на ньому робили мітки. До речі, узор на лівому і правому кінцях ніколи не був тотожний. На них, як у дитячій грі на уважність, завжди можна знайти десять розбіжностей. На те магічне полотно не ставали взуттям, а тільки колінами.

Тепер подекуди у селах вишивають два весільних рушника. Один для церкви, вінчання і масового споглядання, інший — потаємний, для батьківського благословення. І дуже важливо, щоб той другий — для себе, для своєї майбутньої сім’ї, дівчина творила власноруч.

Джерело: http://весільний рушник