Легенда про вінок.
Йшла дівчина по калину. Зустрів її парубок і каже : "Знімеш вінок - моя будеш". Не веліла матуся знімати віночок, та парубок гарний, говорив красиво, а ласкавий погляд зігрівав серце. Зняла дівчина віночок, а парубок перетворився на страшного дідька і забрав її до себе.
Тому кажуть, що вінок оберегіє від нечистої сили.

Додано (2008-03-27, 8:31 Pm)
---------------------------------------------
Знайшла цікаву статтю "Вінок у Купальському святі". Раджу почитати.
Вінок у Купальському святі"
А тут можна подивитися на віночок із соломи.
Цей віночок можна віднести до сучасних виробів.

Додано (2009-04-15, 9:52 Pm)
---------------------------------------------
Художні поштові марки "Традиційні весільні головні убори українців"

Додано (2009-04-16, 7:01 Pm)
---------------------------------------------
З книги "Звичаї нашого народу" (Олекса Воропай)
Дівочі вінки

Найкращою оздобою голови дівчини є вінок. Наші дівчата плетуть собі вінки з квітів маку, синіх волошок, білого ромен-зілля, чорнобривців та дикої рожі... У плетенні вінків нашими дівчатами досягнено не меншого мистецтва, як у вишитті, тканні та мереживі В залежності від індивідуальних здібностей, дівчата так комбінують барву і форму квітів у вінку, що вінок стає мистецьким твором і підкреслює красу дівочого обличчя.
Так наші дівчата в Україні завжди роблять: плетуть собі вінки з живих квітів — «до лиця»! Зимою ж, коли не¬має квітів, перев'язують волосся, повище чола, червоною або блакитною стрічкою. Паперових вінків та ще кепсько зроблених ніколи собі на голову не клали...
Правда, вінки з паперових та воскових квітів були колись в старій Україні, плели їх черниці православних манастирів і продавали на київських базарах, але то були мистецькі вироби, твори справжніх митців. «Київські вінки» — так вони називались серед дівчат і близьких, і далеких околиць Києва — купувалися тільки перед шлюбом, як шлюбні вінки. Купуючи «київський вінок», дівчина теж вибирала собі «до лиця», який-небудь не брала.
З яких би квітів вінок не був, живих чи штучних, він повинен бути невисокий і охайно прилягати до голови. Строкаті ж, дуже високі вінки негарні.. Вінки з квітів пасують тільки до свіжого, справді дівочого обличчя, а молодицям хустка до лиця! Вінок з квітів — не тільки оздоба, це ще й свідоцтво дівочости. Молодиця і «покритка» не сміють класти на свою голову вінок. Такий звичай є не тільки в нас, українців, а в усіх слов'ян.
З літературних джерел знаємо, що в 977-му році чехи підняли ціле повстання проти своєї княгині Дубравки тільки тому, що ця княгиня, будучи старою бабою, відважилась на свою голову покласти дівочий вінок. Отже, і для княгині не було винятку з цього суворого правила.
Вінок з живих квітів захищав колись дівчину від напасників. Народ вірив, що дівчина, маючи на своїй голові вінок, володіє чарами, якими вона могла тяжко карати кожного напасника.

Від нечистої сили...
Вінок захищав дівчину і від «лихого ока» та від нечистої сили. Ось чому напередодні Святого Юрія, на Зеленому тижні, в ніч під Івана Купала (часи, коли, за народнім віруванням, бродять тіні мерців, бігають мавки, з води на берег виходять русалки, з'являється на землі всяка «нечиста сила», що може пошкодити дівчині) дівчата не скидають з голови вінків. Щоб посилити захисну силу вінка, дівчата вплітають поміж квіти часник, полинь та любисток — зілля, яке саме собою має чарівну силу проти всякого «чортовиння».
Цікаво, що в античній Греції, як пише про це проф. В. Щербаківський, вінок відігравав ту ж саму апотропеїч-ну ролю (захисника від усього злого), як і в Україні Коли з Пірея в Атенах відпливали на кораблях колоністи до побережжя Чорного моря, то їх проводжали з вінками. Кидали вінки в море, щоб вони охороняли від'їжджаючих від бурі та всякого іншого нещастя. Лавровий вінок за перемогу на олімпійських іграх тому так високо цінився, що апотропеїзм цього вінка зміцнювався ще тим, що він був зроблений з галузок лавру, який ріс біля храму Зевса на Олімпі.

Весільні вінки
В українському народньому весіллі вінок відіграє ту ж ролю, яку в інших народів відіграє біле покривало: «фата» по-московському, чи «вельон» по-польському. Це покривало повинно було охороняти «молоду» від «поганого ока». У нашому звичаї цю ролю виконує вінок з «хрещатим барвінком», символом тривалого кохання.
Напередодні весілля у «Дівич вечір» дівчата сходяться на останню вечірку до хати «молодої». Там вони співають ритуальних пісень, виплітаючи весільні вінки. Першою, від імени «молодої» (сама «молода» на весіллі не співає) співає старша дружка:
Вийте, дівоньки, собі й мені Собі звийте з рути-м'яти, Мені звийте з барвіночку...
Зелений барвінок — символ тривалого кохання. Навіть куповані на базарі «київські вінки» перевивалися зеленим барвінком.
Приступаючи до плетення вінка для «молодої», дружки хором випрошують благословення.
В долину, дівчата, в долину
По червоную калину,
По хрещатий барвінок, —
«Молодій» на вінок...
Із руточки — дві квіточки,
Благослови, Боже, І отець, і мати, —
Будемо вінок зачинати!..
На західніх землях України, в'ючи весільні вінки, дівчата співають:
Щаслива Маруся в Бога,
Стояли янголи у порога,
Просили панянок, просили,
Щоб їй віночок ізвили...
Коли «молода» вперше кладе на голову весільний вінок, тоді дружки співають:
Ой, чи вогонь, чи полумен палає,
Чи на Марусі золотий вінець сяє?
А на неї і матінка зглядає:
«Ой, не зглядай, моя матінко, на мене —
Не сходила я кращого вінка у тебе.
Ой, не рік — не два, як ся Івась залицяв,
Ой, він мені золотий вінок обіцяв...»
Пригадуючи чарівну красу весільних вінків, я не один раз ставив перед собою питання: що примушує наших дів¬чат нехтувати своїм, кращим, а перехоплювати чуже, гір¬ше? Я маю на увазі той сумний факт, що наші дівчата, беручи шлюб, нехтують традиційний український вінок і напинають собі на голову чужі, зовсім не наші «вельон» чи «фату» — шматок білої прозорої тканини! На превеликий жаль, найбільше захоплюються наші дівчата «вельонами» тут на еміграції, де навпаки треба шанувати звичаї свого народу.

Додано (2009-04-16, 7:17 Pm)
---------------------------------------------
Вінки з пташиного пір'я
Колись в Україні, крім вінків з живих квітів, дівчата плели собі вінки з пташиного пір'я. Найкращим пір'ям для вінка є пав'яче пір'я. В одній старовинній колядці ми знаходимо такі слова:
По горі-горі павоньки ходять...
За ними йшла ґречная панна...
Ой, ходить, ходить — пір'ячко збирає...
Віночок вине, на голову кладе.
Очевидно, і весільні вінки в стародавній Україні плелися з пір'я. В одній з весільних пісень на Київщині дружки співають:
Летів горностай через став,
Золотії пір'ячка попускав;
Та підіть, дружечки, позбирайте,
Марусі віночок звивайте...
Дівчата на Бойківщині ще й досі вплітають до вінків з квітів пав'яче пір'я. У Старобільському повіті на Харківщині молодиці застромлюють пав'яче пір'я під хустку навколо свого обличчя. На волинському Поліссі дівчата прикрашають свою голову дрібним курячим пір'ям, пофарбованим у зелений колір. На галицькому Поділлі дівчата оздоблюють своє волосся «качуриками» з хвоста селезня (качура), вмочуючи їх перед тим у розтоплений, пофарбований на зелене, віск. Колись на Київщині зелене пір'я з хвоста селезня дівчата вшивали поміж двома стрічками, а потім вив'язувались цією оздобою понижче вінка. Вибір зеленої барви найлегше пояснити бажанням наподоблю-вати рослин, але таке пояснення дуже непевне.

Вінці-діядеми
У північних слов'ян ще донедавна зберігалися гарні вінці-діядеми—«кокошники». Археологічні знахідки на Київщині та зображення на старокиївських мистецьких виробах свідчать, що ті північні вінці-діядеми — це прикраса наших, українських дівчат. Прикраса, що в свій час була занесена на північ так само, як і билини та інші культурні цінності княжої України-Руси.
Були вінці й у вигляді митри. На один з таких вінців, як дівочу прикрасу, звернув увагу академік Кондаков, вказуючи на зображення емальованих дармовісів, золотих сережок т. зв. «лісківського скарбу». Ті сережки виготов¬лялися у Києві ще в XII столітті2). Пізніше, у козацькі часи, в Україні теж були прикраси на зразок вінців-діядем. Про це ми знаходимо у писаних згадках чужинців, що від¬відували тодішню Україну. Наприклад, у середині XVII століття Павло Алепський, побувавши в Україні року 1656-го, писав:
«Дочки київських вельмож носять на головах кружальце, щось наче перстень з гарного оксамиту, гаптоване золотом, прикрашене перлами та самоцвітами, щось немов корона, вартості більше 200 золотих. Дочки бідних роблять собі вінки з різних менших квіток...»

Чільце
На Гуцульщині, крім вінків, ще й досі збереглося «чіль¬це» або «рясна» — підвішені до дротика вузенькі металеві платівки, що мають вигляд маленьких стрючечків або пе¬люсток квітів. Чільце носять над чолом. Вбирає його «мо¬лода» на весілля або всі дівчата під час урочистих свят.
Гуцульське чільце — це, либонь, залишок тої староук¬раїнської оздоби, що була запозичена від Візантії в період княжої доби в Україні Це була діядема з березової кори, обшита дорогою тканиною, а зверху покрита золотою або срібною платівкою. Під платівкою внизу підвішувались декоративні бляшки або намистини. Подібна оздоба жіно¬чої голови була знайдена археологом Хвойком у Броварях на Полтавщині
Пов'язку для голови, виткану з золотих та срібних ни¬ток, а також шнурок з намистинами знайшла пані Мель¬ник при розкопці могили старослов'янського поховання на Харківщині
Крім гуцулів, чільце ще зберегли серби та інші балкан-ські слов'яни. Під турецьким впливом сербське чільце складається з дрібних монет, спеціяльно для цього фабри¬кованих. Такі монети, здебільшого золоті, підвішуються до шнурочка чи ланцюжка й одягаються на голову по-вище чола.

Уплітки
До оздоб голови дівчини вживаються ще й уплітки, у бойків та гуцулів. Уплітка — сплетені, ніби коси, гарусні нитки червоної барви. Вони приплітаються до кіс і в кінці об'єднуються в одну велику китицю, що звисає мало не до землі Гуцулки оздоблюють свої уплітки мідними бляшками або декоративними ґудзиками. Найчастіше уплітки обвивають навколо голови по кілька разів, утворюючи з них своєрідний вінець.
Дівчата-наддніпрянки не знають упліток, у них, як це ми бачили вище, ролю упліток виконують стрічки-кіени-ки. На західніх землях України уплітки вже зовсім виходять з моди, їх можна ще зустріти лише в далеких гірських селах.

Mod, до вінка ще додам легенду, що розповідають малечі у нас в школі народної майстерності:
Вінок як оберіг.
Кажуть люди, що одного разу зустріла дівчина гарного паруба і дуже припав він їй. Довго просив парубок дівчину зняти вінка, щоб подивитись на її гарне волосся. Довго не піддавалась дівчина, та нарешті погодилась. Щойно зняла свого віночка, як перетворився гарний парубок на страшного дідька і забрав дівчину.

Отакі казочки.. мда...

Mod, на майбтнє: юудь ласка, вказуйте джерело передруку (веб-ресурс, з якого скопійований текст). Це вбереже нас всіх від гніву і образ тих, хто сканував цей текст (чи зображення)

Чарівниця - Берегиня форуму - 2012
моя майстерня на форумі
Приватна скринька на форумі заповнена. Пишіть тільки на elisa@ukr.net

Додано (2009-04-22, 11:07 Pm)
---------------------------------------------
цитую статтю "...Такий весільний вінок колись одягала молода у Великому Ключеві Коломийського району. Його плели з гусячого пір’я жінки, у яких добре склалася доля... "

Додано (2009-04-22, 11:24 Pm)
---------------------------------------------
й знову головні убори на поштових марках

зліва направо
- Убрус та хутряна шапка. Київська Русь, XI - XIV ст.
- Хустки. Київщина, ХІХ - поч. ХХ ст.
- Намітка. Західне Полісся, ХVIII - поч. ХХ ст.
- Вінок. Полтавщина, ХІХ - поч. ХХ ст.
- Хустка. Гуцульщина, кінець ХІХ - поч. ХХ ст.
- Кода. Буковина, кінець ХІХ - поч. ХХ ст.
- Хустка. Центральна Україна, ХХ ст.
- Очіпок. Полтавщина, ХІХ - поч. ХХ ст.
- Намітка. Гуцульщина, ХVIII - XIX ст.
- Очіпок. Полтавщина, ХІХ - поч. ХХ ст.
- Хустка на очіпку. Чернігівщина, кінець ХІХ - поч. ХХ ст.
- Вінок. Івано-Франківщина, поч. ХХ ст.

(з http://www.ridnamoda.com.ua/?p=1016)

"Існує низка легенд про віночок. Ось одна з них:
Йшла дівчина по калину. Зустрів її парубок і каже : "Знімеш вінок - моя будеш". Не веліла матуся знімати віночок, та парубок гарний, говорив красиво, а ласкавий погляд зігрівав серце. Зняла дівчина віночок, а парубок перетворився на страшного дідька і забрав її до себе.
Тому не просто кажуть, що вінок оберегіє від нечистої сили.
Є багато звичаїв, пов'язаних з віночком. Колись останній сніп з поля женці приносили в село. Несла його найгарніша дівчина. Цей сніп прикрашали віночком, як символ наступного врожаю. Весільним є звичай , віночок одягати віночок з барвінку, зроблений на дівич-вечорі, молодій на голову. Після весілля свекруха знімає вельон в молодої разом з віночком, який молода зберігає все своє життя. Вважається, що зберігати віночок потрібно за образами (щоб шлюб був міцним).
Значення квітів в віночку:
Безсмертник - символ здоров'я
Деревій - нескореності
Барвінок - життя й безсмертя людської душі,
Цвіт вишні та яблуні - символ материнської відданості
Калина - символ краси та дівочої вроди
Любисток і волошка - відданості та вірності
Ромашка - символ дівочої чистоти
Ружа, мальва та півонія - віри, надії та любові
Хміль (вусики) - символ гнучкості та розуму
Цвіт маку долучають у вінок ті дівчата, у чиїх родинах хтось загинув у боротьбі з ворогом. Мак - символ печалі і смутку.
Також кожна дівчина повинна була знати в якій послідовності вплітати стрічки у віночок та, що колір стрічки значить. І сором був тій дівчині, яка не знала яка за якою мала бути вплетена стрічка.
Скажімо, найпершу у віночку - посередині, в'яжуть світло-коричневу стрічку - символ землі-годувальниці. Пообіч від коричневої - жовті стрічки - символ сонця, за ними світло-зелені - символ краси і молодості. Потім голубі, сині - символи неба і води, що дають силу й здоров'я, далі в'яжуть жовтогарячу символ хліба, фіолетову - символ мудрості людини, малинову - символ душевності, щирості, рожеву - символ достатку. В'язали до строю й білу стрічечку, але тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на правому - місяць. Якщо стрічка не була вишита, то її не пов'язували, бо це символ пам'яті про померлих.

Наші предки вважли, що віночки наділені якось магічною силою, можуть впливати на їхнє майбутнє та керувати теперішнім.Тому віночки навіть розділили на певні категорії.
Найбільшої уваги приділяли "вінку кохання".
Цей віночок виплітали дівчата віком від 13 років і до заміжжя.
Основу такого вінка складають ромашки - символ юності, доброти і ніжності. Поміж ромашками вплітають цвіт яблуні і вишні. Над чолом - квітуче гроно калини. Поміж квітами вплітають вусики хмелю - символ гнучкості та розуму.

Вінок відданості

Його виплітають з любистку і волошок. Основою вінка є волошки, а поміж ними вплітають квітучий любисток.

Колись давно, повідають люди старшого віку, жили в Україні два птахи: Любисток і Волошка. А що були вони дуже гарними від природи, то люди винищили їх до пня. Знайшли собі притулок у гущавнику гаю останні двоє з тих пташенят, і недоля здружила їх настільки, що всі ставили їх у приклад.

- Дай Боже вам такої злагоди і відданості, як у Любистка і Волошки, - благословляли у життя матері своїх дітей. До кінця своїх днів вчили Любисток і Волошка всіх любити й оберігати одне одного, шанувати, бути щирими у розмовах. А як померли, то проросли двома пахучими квітками. Дорогі вони нам не тільки за красу. Ними миють волосся, купають немовлят, освіжають помешкання. Колись дівчата дарували вінки з любистку і волошок коханим у хвилю розлуки. І возив козак такий засушений віночок у шовковій хустці коло серця по далеких світах. Але скільки б не носила його недоля по світу, він твердо знав, що його чекають, про нього пам'ятають, його кохають.

Чернечий вінок

Його готує своїми руками дівчина, яка ступає на стезю служіння Богові, тобто готується до чернечого постригу. Колись давно у черниці йшло чимало люду, бо сплюндрована Україна була багатою хіба що на дітей-сиріт. Коли яка з дівчат голосилася до черниць, то ввечері, перед її відходом, до хати збиралися дівчата. Кожна несла з собою білі лілії - символ чистоти. Дівчина-господиня у квітковому вінку і вишитому строю стрічала гостей. Відбувався обряд прощання Господньої нареченої з дівоцтвом. Останні світські пісні, останній танець. Тоді приходили старші жінки з родини і перевдягали дівчину у довгу темну сукню. Дівчата знімали віночок з дівчини і вкладали на голову вінок з білих лілій.

На сході сонця дівчина у вінку з лілій у супроводі подруг прощалася з селом, низько кланяючись кожній хаті, кожному зустрічному і йшла до монастиря. Тут її зустрічали черниці. Ставши на коліна, дівчина складала обітницю служіння Господові, скидала вінок, цілувала його і передавала найкращій подрузі. Черниці натомість пов'язували дівчину наміткою послушниці.

В іншому випадку вінок з білих лілій виплітали на смерть дівчини. Подруги в'язали його і вкладали на голову небіжчиці.

Вінок надії

Цей віночок виплітали дівчата, яким не пощастило у коханні, або для того, щоб освідчитися в ньому нерішучому парубкові.

В'язали вінок з волошок і польового маку. Волошка - символ простоти і ніжності, мак вселяє надію. Вважали, що любов прийде сама, коли такий вінок дівчина власноруч одягне на голову своєму обранцеві.

Вінок розлуки

Дарувала його дівчина парубкові у тому випадку, коли в них не складалася доля. Наприклад, ходив хлопець до дівчини, а тут почав стрічатися з іншою. Отож покинута дівчина виплітала вінок з первоцвіту і вересу. Перша квітка-символ кохання, що минає, друга - самотності і безнадії, що настає . Про значення такого вінка знали колись усі парубки.

В іншій ситуації, коли причиною розлуки ставала дівчина, вона дарувала парубкові вінок з вербових китичок, барвінку й айстр. Верба - символ правдивості, айстри - суму. Барвінок у поєднанні з айстрою означає німе благання: "Вибач, але я кохаю іншого .".
Такі цікаві і барвисті наші звичаї та ввірування, тому ен цураймось свого та вміймо мудро жити з природою." (С)

Джерело: http://garbuz.org.ua/

Чарівниця - Берегиня форуму - 2012
моя майстерня на форумі
Приватна скринька на форумі заповнена. Пишіть тільки на elisa@ukr.net

Женские головные уборы восточных (русских) славян.

Дм. Зеленин

… Головной убор женщины большею частью тесно, органически связан с ее прическою, являясь как бы дополнением этой последней. Вот почему, прежде чем говорить о девичьем головном уборе, мы должны сказать несколько слов о прическе девиц. Наиболее обычной прической восточнославянских девиц в XIX и XX в. в. является прическа с одной или двумя косами, выпускаемыми на спину. Великорусская девица почти всегда плетет себе только одну косу, в отличие от замужних женщин, которые заплетают свои волосы в две косы. Крайне редко у великорусских девиц встречается прическа с двумя косами

Напротив, в западной Украине, к западу от Киева, девичья прическа с одной косой не встречается, а только с двумя косами, на крайнем же западе Украины с четырьмя и более косами, так наз. прическа «в дрiбницi», или «дрiбушки», т. е. в мелкие косы (А. Свидницкiй, Великдень у подолян, в журнале «Основа», 1861, ноябрь-декабрь, с. 27—28; Украинсюй народъ въ его прошломъ и настоящемъ, т. II. Петроградъ, 1916, с. 553, статья Ф. К. Волкова).

У белорусских девиц также обычны две косы. Общее для всех восточных славян то, что девицы, в полную противоположность замужним женщинам, носят волосы открытыми — как в виде косы, спускающейся на спину, так и в виде непокрытой макушки головы Девицы, нарушившие свое девство, родившие дитя, лишались права . выставлять косу на спину, равно как и носить открытою макушку головы; они должны были, подобно замужним женщинам, закрывать головным убором все свои волосы на голове, откуда и ведет начало украинское название таких девиц: «покритка».

Старинный же вид прически вост.-слав, девиц выставлял наружу волосы еще в большей степени: волосы совсем не заплетались в косу, а распускались незаплетенными по плечам. Такую прическу девицы носят, между прочим, при похоронах своих родителей (Д. Зеленинъ, Описание рукописей ученаго архива Географич. О-ва, 456, 468 и др.), а потому некоторые исследователи считают этот род прически трауром. Но та же самая прическа обычна у девиц и при браке, под венцом (ibid. 537, 739, 783, 791), а также во время причащения св. тайн в церкви, и ее нужно признать не траурною, а торжественною. У сев.-великорусских девиц такая прическа была обычною и вообще при нарядном головном уборе (ibid. 1177; П. Ефименко, Матерiалы по этнографии русскаго населения Архангельской губ. I, 59). …

…Распущенные по плечам волосы обязательны для девиц и для женщин при совершении ими древних магических обрядов,особенно обряда опахивания (проведения сохою магического круга, предохраняющего от морового поветрия). С распущенными волосами всегда рисуются восточному славянину русалки, ведьмы и другие представительницы нечистой силы. - Все это говорит в пользу того, что здесь мы имеем весьма древний вид восточнославянской девичьей прически. ...

Соответственно с такой прической, вост.-слав. девичьи головные уборы не имеют верха, не закрывают волосы на макушке, а также не закрывают и затылка с шеей, не имея того, что в женских головных уборах известно под названием ) «подзатылень» Первоначально уборы служили, повидимому, перевязкой для распущенных волос, почему назади У них обычны завязки и узел.
Форма девичьего убора - круг или полукруг, различной — в зависимости от материала.

Последний очень разнообразен: металлическая проволока с подвесками на ней, лента, сложенный в виде ленты платок, кусок позумента, парчи, ткани с вышивками и иными украшениями, венок из цветов естественных или искусственных, окрашенных птичьих перьев, низаного жемчуга, кружок из лубка (липовой коры) или картона с украшениями и т. п.

Несмотря на однообразие формы, девичьи головные уборы носят разные наименования. У всех вост. славян известны названия: венок, повязка; у всех великоруссов: лента, чему вполне соответствует украинское стрiчка (в буквальном переводе: лента). Украинцы еще называют: лубок, местами (в Бессарабии): карабуля. Северно-великорусские названия : почёлок (от слова чело, т. е. лоб), связка, перевязка, вeнец, ко-руна, головoдец (от cлов: голова и обводить), грибки, голощинка, рефуть, рефиль, красная красота; южно-великорусское: тканка.

....Девичьи уборы из естественных цветов особенно обычны на Украине, где употребителен и особый глагол квiтчатися в значении: украшать себе голову цветами. Описание 1785—86 г. Сообщает, что украинские девицы заплетают волосы в две косы и обвивают эти косы вокруг головы, после чего обтыкают их сверху цветами, что производит впечатление надетого на голову венка (Ал. Ригельман, Летописное повествование о Малой России. М. 1847, с. 87). В Полтавской и в Киевской губ. спереди втыкают крупные, большие цветки, а к затылку - мелкие, так что заквiчана девица производит впечатление чубатой; напротив, в Подольской губ. квiчаютця в обратном порядке: более крупные цветки затыкаются на затылке, и они постепенно уменьшаются в размере в направлении к середине лба (Основа, 1861, ноябрь-декабрь, с. 28—29, статья А. Свидницкого).

В Подолии девичьи „венки" плетутся летом из цветов и листьев, а зимою из птичьих перьев, окрашенных в зеленый, синий и красный цвет, с позолотою (сусальным золотом) (там же). Девичьи головные уборы из птичьих перьев обычны также У южновеликоруссов; так, в Путивльском уезде Курской губ. девицы поверх головных платков накладывают узкие венчики из гусиных перьев (М. Г. Xаланскiй в Сборнике II Отделения Академии Наук, т. 76, с. 26). Около гор. Козельска, Калужской губ. девичий убор представляет собою широкую ленту с золотым позументом, к которой снизу подшиты колечкообразные перышки из хвоста селезня (Этнографическое Обозрение, 1908, №3, с. 100, ст. Е. Н. Елеопнской).

Додано (2009-08-30, 3:10 Pm)
---------------------------------------------
...Девичьи уборы из древесной коры обычны у белоруссов. В Витебской губернии остовом девичьего „ввнка" служили стенки старого ситечка, лубок, береста (березовая кора), а также склеенный холст - все вышиною не более 13 ст.; такой каркас обшивали сначала снаружи и внутри холстом, а потом снаружи еще более нарядной тканью. В будни такой „вянок" не имел никаких украшений, но во время брака он обильно украшался снаружи живыми и искусственными цветами, а сзади еще и лентами. Девицы начинали носить такой венок лет с 10-ти, но „настоящий вянок справлялся только один раз в девической жизни, по достижении брачного возраста" (Н. Я. Никифоровский, Очерки простонароднаго житья-бытья въ Витебской Белоруссии. Витебскъ, 1895, с. 120). Киевские украинцы называют ,,лубком" такой же формы (вышиною около 9 ст.) убор, сделанный уже не из древесной коры, а из толстой бумаги; его украшают лентами (Основа, ibid., с. 28). Сев.-великорусские „коруны" (рис. 3) и „венцы" делаются также часто из картона, украшенного сверху позолотой, жемчугом и т. п.

...Особо нарядные уборы невест, известные у великоруссов под названиями: рефeтка, рефиль, обычно нижутся жемчугом и разноцветными камешками (Зеленин, Опис. рукописей, 169, 746 и 821). К такой рефили, равно как и к другим нарядным головным уборам великорусских девиц и женщин, на лбу пришивается сетка из жемчуга или из белого бисера, из стекляруса, которая закрывает весь лоб, спускаясь до бровей и даже ниже; эта сетка зовется: пoднизь, ряска, рясы.

...Узор вышивки девичьих головных уборов в некоторых местах отличается от узора на женских уборах; например, в Тверском уезде на женских сороках вышиваются столбики или крупные цветы, а девичьи уборы вышиты „гладко", т. е. без изображений (Срв. аналогичную разницу в рисунке головного платка у украинца Житомирского уезда: у замужних головные платки должны быть клетчатые, а у девиц разнообразные, но отнюдь не клетчатые (Труды Общества Изследователей Волыни, III, 1910, с. 6, статья С. Бельскаго). (Этнографический Сборникъ, изд. Географическ. Общества, I, 1853, с. 182). Это правило далеко не всеобщее. Почелок шенкурских, Архангельской губ., девиц один старый автор описывает так: это «твердая круглая клеянка с шестью рожками, обтянутая кумаком» (Зеленин, Опис. рукоп. 30); тут под «рожками» нужно разуметь, конечно, шишки, какие нередко бывают на женских кокошниках) и значение которых, конечно, то же самое, что и шишечек свадебного коровая. Правда, в данном случае описывается убор, который девицы одевают на время девичника на свадьбе, а не в обычное время. Вообще же, такие «шишки» характерны лишь для кокошников замужних женщин

....В шенкурском случае ярко сказалась близость девичьего убора к женскому. Такая близость проявляется еще и в некоторых местных названиях: девичий венок (убор) носит кое-где имя типичного женского убора; напр., у киевских украинцев около Умани (Основа, 1861, № 11-12, с. 28), равно как у курских великорусов около Корочи девичий убор зовется: кичка, а у украинцев Переяславского уезда Полтавской губернии - гибaлка Тут сказалось и сходство формы: в сущности девичьи уборы отличаются от женских только отсутствием верха на макушке; могли тут отразиться и случаи, когда девицы по выходе замуж переделывали свои девичьи головные уборы на женские.
В 1857 г. священник Бельского уезда Гродненской г. К Бренн писал: „девицам неодобрительного поведения, особенно прижившим незаконно ребенка, наши селяне воспрещают носить косы" (Зеленин, Опис. рукоп. 437). Подобные же известия имеются и из Гомельского уезда Могилевской губ., и из некоторых иных мест (ibid. 702)....

з http://diderix.petergen.com/plz-slavia.htm

Музейні вінки зроблені за допомогою пір'я, вовняних ниток, всіляких леліток (паэток), шматочків парці тощо. Вінки з квітів, зрозуміло, є "сезонними".

Координую Довгобуд "Виплекана сорочка"
Моя майстерня

Чому закладинка – найкращий подарунок?!
"Чарівниця-берегиня форума-2010"
Чарівниця - Хранитель традицій і увіковічнювач їх в сучасності і майбутньому - 2012

Українці — найдавніша хліборобська нація на землі. Все життя українців і пранародів, що жили у різні часи, було пов’язане з обрядами та ритуалами сонячного хліборобського року. Тому вінок як символ завершеного сонячного року, присутній у багатьох обрядах та ритуалах.
Хліборобський рік наставав навесні, й, за віруваннями древніх українців, бог Ярило у вінку із первоцвітів і барвінку приїжджав на землю на білосніжному коні, щоб будити землю і все суще від сну. Наставав час відродження та розквіту.
Перед святом Юрія (5 травня) богиня Леля, за українськими віруваннями, у вінку із квітучої калини та рути-м’яти, приходила на землю калиновим містком і небесними ключами відмикала росу.
На Зелені свята українці вінками із м’яти, любистку, кануперу та полину і гілками священних дерев (липи, ясеня) прикрашають свої оселі і подвір’я. Освячені вінки зберігають упродовж цілого року і використовують при лікуванні різних хвороб у вигляді чаїв чи обкурюють зіллям із вінка «від нечистої сили».
Неймовірної краси є вінки із польових квітів, зеленого жита, що їх «русалки собі для краси плетуть». Жертовні вінки плетуть сільські дівчата, розвішуючи на березах на втіху русалкам та мавкам.
На Русалії для русалок і мавок («щоб бавилися й нас не зачіпали») дівчата влаштовували ритуальне дійство «завивання вінків», котре в одних місцевостях робили в четвер напередодні Трійці, а в інших — після неї. Вони гуртом йшли до лісу і завивали вінки з тонких гілочок на живих березах, що їх мали зберігати аж до понеділка, коли влаштовували проводи русалок. Перший після русального тижня понеділок був днем проводів русалок. На Поліссі — в регіоні, де найповніше збереглися ці реліктові обряди, ще наприкінці ХІХ століття звичай проводів русалок був в активному вжитку (Етнокультурна спадщина рівненського Полісся. Рівне: Волинські обереги, 2001, стор. 76–92). Дівчата плели віночки, вибирали з-поміж себе найгарнішу і найстрункішу, прикрашали її квітами та стрічками. Тільки-но сходив місяць, у білих сорочках та намистах, взявшись за руки, виходили вони за село, а попереду йшла обрана ними «русалка». Всі дівчата мали розплетене волосся і вінок на голові. Хода дівчат нагадувала хоровод — перша пара зводила вгору руки, утворюючи своєрідні «ворота», через які попарно проходили інші учасниці. Дійство супроводжувалося русальними піснями, розпалюванням багаття, через яке дівчата стрибали. До них долучались і хлопці. Це нагадує купальські забави, але з тією відмінністю, що свої віночки дівчата кидали на парубків і розбігалися геть. Натомість «русалка» намагалася упіймати котрусь із подруг і полоскотати. Опівночі всі поверталися в село, вважаючи, що тепер русалки перебуватимуть у своїх угіддях до наступного Нявського Великодня.
Щоб задобрити русалок та потерчат, селяни приносили їм дари і при цьому говорили заклинання: «Русалоньки-нявоньки, красні дівоньки. Потерчата бідненькі, дітоньки маленьки, дівчат-хлопців не займайте, жита не збивайте. По межах-суловках бігайте-грайте, ниву хороніть — просимо вас, схиляємось з книшем та квітами! Усе зле, усе лихе, громовая тучо, великая зливо — нас минай, нашої нивки, худібки не займай! Русалоньки-мавоньки наші, русу косу чешіть, росу пийте, у рясці купайтесь, квітами величайтесь, на вітах гойдайтесь, на межах-суловках грайте, наших хлопців-дівчат не чіпайте, жита не ламайте — живіть собі!»
У купальських обрядях також використовують розкішні вінки із цілющих трав та польових квітів. До них обов’язково вплітають полин (захист від нечистої сили), м’яту, любисток (приворотне зілля), василик, пижмо (допомагає очищати душу) та маки, волошки, ромашки.
У купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили. Іще не скоро сонце з’явиться на небі, ще триває Купальська ніч, а жінки крадькома, щоб їх не побачили, йдуть до лісу збирати зілля.
Вранці, тільки-но розвидниться, дівчата йшли гуртом до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Найголовніше для вінків — барвінок. З лісових квітів ще збирали ромен-зілля, боркун-зілля, материнку, чебрець, нечуй-вітер, братки, з польових — волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел, з городніх — любисток, м’яту, чорнобривці, ласкавці та кудрявці. Молоді дівчата збирали зілля для привороту й захисту від нечистої сили — тирлич-зілля, сон-траву, ромен-зілля, васильки. Зібравши досить різних квітів, вони йшли до річки або прямо в лісі сідали колом і плели вінки. У деяких місцевостях дівчата плели вінки напередодні Купайла. Кожна дівчина мала сплести два вінки: один для себе на голову, а другий — «віщий», на якому власне ворожили «на долю».
Другий вінок виплітали з барвінку та квітів і закріплювали на дубовій корі, в котрій висвердлювали невелику дірочку (не наскрізь) для свічки, котру запалювали під час пускання вінка у річку в купальську ніч. Вінок з голови дуже берегли, бо вірили, що, «освячений Купайлом», він набував величезної магічної сили, тому його зберігали вдома на покутті за образами. Далі водили своєрідний хоровод з вінками — дівчата повільно йшли одна за одною, піднімаючи до сонця вінки, які тримали в обох руках. При цьому вони підтанцьовували й співали купальських пісень.
Дівчата ховали свої вінки «до пори», тобто до купайлівської ночі, щоб хлопці не «викрали», бо то поганий знак.
Використовували вінки у косарських та жниварських обрядах. Після завершення робіт із заготівлі сіна селяни виготовляли із трави велику ляльку — «Косовицю», для якої виплітали вінок із цілющих трав і польових квітів. Таку «Косовицю» дарували господарю та господині, й вона зберігалася в стодолі до наступного року. А коли на Юрія виганяли худобу на вигони вперше, то годували її «косовичним» вінком, щоб «нечиста сила хвороби не наслала».
Жниварський вінок виготовляли із колосків жита, пшениці, вівса, ячменю й одягали на голову дівчині, яка дарувала господарям перший сніп — «Зажон», що його зберігали в господі й використовували в обрядах весілля та хрестин.
джерело

а ще таке ось надибала, про стрічечки:

Український вінок, окрім безлічі квітів, обов'язково мав бути прикрашений стрічками. Довжина стрічок не перевищувала довжину кіс дівчини. В'язати стрічки слід у певній послідовності, це ціла наука.

І сором був тій дівчині, у якої стрічки пов'язані недбало або не за порядком. В'язати стрічки треба теж уміти і символи їхні знати.

Скажімо, найпершу у віночок, посередині, в'яжуть світло-коричневу стрічку — символ землі-годувальниці. Пообіч від коричневої — жовті стрічки — символ сонця, за ними світло-зелені — символ краси і молодості. Потім голубі, сині — символи неба і води, що дають силу й здоров'я, далі в'яжуть жовтогарячу — символ хліба, фіолетову — символ мудрості людини, малинову — символ душевності, щирості, рожеву — символ достатку. В'язали до строю й білу стрічку, але тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на правому — місяць. Якщо стрічка не була вишита, то її не пов'язували, бо це — символ пам'яті про померлих.

Додано (2011-02-16, 10:25 PM)
---------------------------------------------
і додам трошки симпатичних мені зображень із вінками на останок =)


а ще я тут знайшла статтю про історію кохання одної пари з просто чудовими фото )

75-річна Параска Кушляк – єдина в Україні майстриня, яка вміє плести оригінальні весільні вінки з гусячого пір’я, – організувала у лютому цього року в коломийському музеї Писанка майстер-клас із цього ремесла.
Відео звідти - http://www.youtube.com/watch?v=eyu5IsWoMrs
Статті на цю тему:
http://pysanka.museum/events/2011/klyuchiv_wedding/
http://briz.if.ua/index.php?nid=14929&tid=0
http://www.visty.in.ua/?module=fnprnt&artid=944