До друку підготували автор проексту Віра Комзюк, завідувач Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки та Наталія Пушкар, головний хранитель Волинського краєзнавчого музею. Передмову написала заступник директора Науково-дослідного інституту Лесі Українки Волинського національного університету імені Лесі Українки, кандидат філологічних наук Надія Сташенко.

Метою видання є повернення для широкого загалу наукової і творчої спадщини відомої української родини Косачів, зокрема, унікальних зразків народних вишивок, зібраних сестрою Лесі Українки Ольгою Косач-Кривинюк на Київщині, Полтавщині й Катеринославщині. З 10 листів-аркушів лише 4 було опубліковано в 1928 році (репринт цього видання включено до книги).

В 1990-ті роки завдяки академіку Миколі Жулинському та Тамарі Скрипці оригінали зразків, виконаних Ольгою Косач-Кривинюк, повернулися в Україну і сьогодні пропонуються широкому колу шанувальників українського мистецтва.

Видання підтверджує актуальність думки Олени Пчілки, висловленої понад 100 років тому: "Потреба в таких зразках, чисто народніх українських – велика, бо й зразки вишивок, так само як твори народного слова, можуть псуватися, калічитись… Бажано, щоб наші вишиванки зоставалися при своїй давній, властивій їм красі".
Презентація приурочена 139-й річниці від дня народження Лесі Українки. До цієї дати у Волинському краєзнавчому музеї розгорнуто стаціонарну виставку ``Творчість Лесі Українки в графіці українських художників``, а в Колодяжненському літературно-меморіальному музеї поетеси 25 лютого відбудеться літературно-мистецьке свято ``Пісне, вдалась ти крилатою, мусиш летіть!``.

Одночасно у Волинському обласному краєзнавчому музеї триває виставка "Творчість Лесі Українки у графіці українських художників", що приурочена до 139-ї річниці від дня народження Лесі Українки.

На виставці представлені графічні твори українських художників В. Касіяна, В. Скубири, Г.Малахова, В. Калуги, Б.Гінзбурга, А. Бабкової, М. Поповича, М. Маловського, Л. Іванової, В. Панфілова, О. Данченка, В. Якубича та багатьох інших, які своєю творчістю – різцем, пензлем і серцем – торкнулися геніального спадку Лесі Українки.
Ліногравюри, офорти, акварелі, автолітографії вже й самі належать історії, адже створені були у 1960-1970-х роках, коли вперше на державному рівні відзначалися дати: 50 років від дня смерті (1963) і 100 років від дня народження поетеси (1971), які й викликали своєрідний сплеск творчої енергії митців.

Переважна більшість робіт ілюструє твори Лесі Українки періоду переходу до більших, якісно нових форм у творчості – драматичних поем, який почався чи не з "Одержимої"", написаної протягом однієї ночі, 18 січня 1901 року, такої нестерпно жахливої ночі біля одра помираючого друга, що вона ледве "тоді жива осталась". Але йшла до тієї драматичної поеми довше, ніж одну ніч, й до наступних драм теж – через досконале знання Святого письма і біблійних тем, бо вільно оперувала цитатами, ситуаціями і сюжетами з них у своїх творах.

"…я сама не знаю, чому мені "дрібні" вірші тепер не пишуться", - зауважила Леся Українка в листі до матері 12 березня 1912 року з Кутаїсі. Але ще довший час поряд ішли та й переважали творіння малих форм – окремі поезії, цикли поезій, переклади. Поступова відмова від малих форм (не цілковита, просто їх писалося менше) – чи не була то захисна реакція організму заради збереження душевних сил для здійснення великих задумів, які, очевидно, як ту Мавку, "здавна…"в умі держала".
"У пущі", "Руфін і Прісцілла", "На полі крові", "Адвокат Мартіан", "Лісова пісня", "Роберт Брюс, король шотландський", "В катакомбах", "Камінний господар", "Оргія" – ці та багато інших творів Лесі Українки (власне, вся її спадщина) увійшли в безсмертя, їм не судилось забуття.Джерело Музейний простір України. Перепост звідси