Особливості українськогонаціонального вбрання - Одяг - Одяг - Каталог публікацій - Спілкування за вишивкою
| | Вхід у форум

П`ятниця, 2016-12-09, 6:51 AM
Головна » Статті » Одяг » Одяг

Особливості українськогонаціонального вбрання
ВСТУП
Приступаючи до розмови про український народній одяг, ми розглянемо ті фактори, що мали і мають вплив на формування народнього побуту взагалі і зокрема одя­гу. Головніші з тих факторів такі:
Зовнішнє оточення або природні умови, де проходиті» життя нашого народу: добрий клімат, багатство землі, краса краєвидів — гаї, сади та широчінь степових про сторів.

Культурна спадщина, що її ми дістали від своїх пред­ків: матеріяльні явища побуту та звичаї й обряди. Іншими словами — матеріальна і духова традиція нашого народу
Культурні зв'язки, взаємини, що складаються з інши­ми народами. Головніший момент тих взаємин — вплии сусідніх культур.

І, нарешті, останній, дуже важливий момент: мистецькі здібності народу. Цей фактор — логічний висновок від трьох попередніх.

Усе це разом являє собою могутню рушійну силу куль турного проґресу народнього побуту.
Але не всі ці чинники впливають з однаковою силою по всій території України.

Якщо взяти народній одяг і розглядати його в окремим частинах нашої батьківщини, то перше враження буде це одяг різних народів. Бо ж, гуцульські ногавиці і наддніп рянські шаравари, подільська сорочка і поліська сукіт мають чимало відмін!

Ця відмінність залежить від двох причин: природ і и умови місцевости та запозичення від сусідів.
Одяг найрухливіший елемент з усього комплексу н її роднього мистецтва, такий елемент, що не тільки леї і сприймає зовнішні впливи сусідніх культур, а й моду, 11..
вини в одязі Мода — вигадка міста, а місто — культурі.....
центр. Це робить вивчення одягу цікавим і в той сам ми час — складним. Український народній одяг вивчати ко ще тому, що народ наш живе на величезній території з різними природніми умовами та неоднаковим впливом
сусідніх народів. Крім того, народ наш прожив складне історичне життя повне боротьби і неспокою. Все це не сприяло збереженню чисто національних прикмет по всій території України. Найбільше відмінностей у пограничних районах — вплив сусідів, а найменше у центральних міс­цевостях України, де національних прикмет збереглося найбільше.

Отже, приступаючи до розгляду українського народ­нього одягу, ми заздалегідь сподіваємось, що той одяг в окремих частинах України має на собі вплив народів, з якими дана місцевість межує. Вийнятком є суміжні райони з Росією, бо ж, як відомо, Московщина не мала культурного впливу на Україну, навпаки: вона підпадала сама культурним впливам нашої батьківщини.

Таким чином: Київщина, Полтавщина, Чернігівщина та Запоріжжя являють собою частину України, яка най­менше відчула на собі зовнішніх впливів. Крім того, ця ча­стина української землі напротязі історичного життя на­шої батьківщини мала найдовший період самостійного культурного розвитку. Це колишня Гетьманщина та землі Січі Запорізької. Тут, на цій території України, всі види національного мистецтва розвивалися найкраще та з най­меншим впливом чужинецьких культур. Розуміється, що й народній одяг тут зберігся найліпше — одяг центральної України. З цим одягом, цілком справедливо, і пов'язується поняття про національний одяг. Всі ж пограничні тери­торії — Кубань, Полісся, Волинь, Лемківщина, Бойківщи-на та Гуцульщина й Буковина — мають свій народній одяг; місцевий або реґіональний.

Регіональний одяг

Український національний одяг має такі характерис­тичні прикмети: нечисленність частин убрання, простота крою, перевага білого кольору, спокійні барви прикрас та відсутність зайвої оздоби — збережене почуття міри. Це ті властивості нашого національного одягу, що надають йому переваги перед народніми одягами інших народів.

Якщо ми переглянемо одяг наших пограничних місце­востей, то побачимо таке. На Кубані в основі регіональ­ного одягу є одяг центральної України, колишнього За­поріжжя, але сюди вже увійшли елементи, запозичені від сусідніх кавказьких народів, найбільший вплив черкесів.

На Сході, як я вже казав, ми не маємо особливих від­мінностей в одязі Слобідська Україна нічим особливим не відрізняється від колишньої Гетьманщини; тут москалі щодо народнього мистецтва ніякого впливу не мели.
На Півночі найхарактеристичніші властивості в одязі виявлені на волинському Поліссі Чоловіки тут носять сорочку «на випуск», носять теплі безрукавки, довгі свити і навіть личаки. Жіноче ж вбрання зовсім подібне до вбрання центральної України, але на тлі білого полотна тут переважають яскраві червоні вишивки, що інколи заміняються червоними тканними смужками. А це вже те, чого немає в одязі центральної України, але є у білорусів та поляків, звідтіля поліщуки і запозичили.

На Холмщиниі, на західній Волині та на північно-захід-ньому Поділлі довгі свитки обшиті кольоровими стрічками чи шнурівками, смугасті спідниці та деякі відміни накрит­тя голови пояснюються сусідством з поляками. Одяг га­лицького Поділля стоїть ближче до вбрання Наддніпрян­щини, але й тут відчувається вплив сусідів. На Буковині, Басарабії та узбережжі Дністра на Поділлі свити, кожуш­ки та кептарі оздоблені барвистим орнаментом, вишиття на рукавах і грудях жіночих сорочок мають на собі вплив румунів.

Найскладніше та найяскравіше — народне вбрання гу­цулів: хутряниці-кептарі, короткі свитки-гуні, що їх но­сять наопашки та характеристична гуцульська манта. Тут же і яскраві кольорові тканини, чудесні, високомистецькі, речі! А оздоби зі шкіри, металеві ґудзики... Багато дечого гуцули запозичили від мадярів та південних слов'ян.
У бойків багатство вбрання зникає. Бойківські довгі кептарі та лейбики оздоблені скромніше. Одяг бойка бідні­ший і значно простіший. Тут немає «гуцульських розко­шів», але й немає багато запозиченого від сусідів. Правда, у бойківському одязі збереглося найбільше прикмет старо­винного слов'янського одягу, і це велика заслуга бойків.

У лемків, що живуть по сусідству зі словаками, ми знайдемо жіночі легкі сукні та широкі білі накриття голо­ви, що спадають на плечі Пишно вишиті груди на кепта­рях — тут вони вже називаються «катанками». Чоловіки носять «чуги» — верхній одяг з фальшивими рукавами. Чуги лемки носять наопашки, так само, як гуцули гуні. Рукава чуги чоловіки на Лемківщині використовують як торби, йдучи на працю до лісу чи худоби. Усе це те ж саме, що можна бачити у словаків. Нарешті, вбрання укра­їнців Закарпаття у великій мірі змадяризоване, але не все! Гуцули на Закарпатті ще добре зберегли культурну традицію свого народу.
476
І ось ми обійшли все п®граииччя української землі і по дорозі дуже коротко переглянули регіональний одяг кожної місцевости зеярема. Ми бачили відхилення місце­вого одягу від одягу центральної України. Ті відхилення пояснювали запози^жням від сусідів, але не завжди їх можна так пояснювати. Яіицв уважно придивитися до вбрання поліщуків, що межують з білорусами, можна бачити, що тут не зякозичєнея чи ие тільки запозичення, а багато спільних риє у біловусів і українців не тільки в одязі — в інших елементах побуту. Тут — не запозичен­ня, а спільність культури на підставі глибокого етнічного споріднення. Це те, чого ми н« знаходимо ні на півден­ному, ні на східньому, ні на західиьому пограниччях.

Національний одяг


Національний одяг — це вище поняття, ніж одяг регіо­нальний. Якщо місцевий одяг репрезентує собою тільки одну частину України, якусь провінцію, то національний одяг — всю Соборну Україну, націю!
Під чужинецьким пануванням наш народ зберіг націо­нальний одяг — як символ, що його вій проніс через всі віковічні страждання й утиски, які довелося зазнати від окупантів. У цьому факті — збереження національного одягу — проявився здоровий народній інстинкт. Національ­ний одяг, мова, віра та звичаї — все це надійний захист від національного занепаду.

Основою мистецького стилю українського національного одягу є стиль барокко. Цей стиль проявляється у перебіль­шеннях основних форм — «бароккових перебільшеннях», як ось рукава жіночої сорочки. Крім того, національний одяг — це естетична база, на якій народні митці створили орнамент вишивок, мережива та спеціяльну декоративну тканину, плахту.

Артистичне багатство національного одягу ще вияв­ляється у розвиненій гамі кольорів та в мистецьких фор­мах. А разки червоного намиста й кілька барвистих стрі­чок завершують ефект гармонійної цілости національного одягу українських дівчат. Вишиття та мереживо на одя­зі — свідоцтво мистецького смаку й артистичного досвіду наших жінок, майстерність, що передається від покоління до покоління, традиція! Той факт, що національний одяг тепер, а особливо тут на еміграції, не модний, ще не ви­значає, що його естетична вартість не може бути на­лежно оцінена не тільки нашими людьми, а й чужинцями.

Історична цінність українського національного одягу


Отже, збереження національного мистецтва, одягу — це не відсталість, як іноді кажуть нам наші вороги. Навпаки, це глибоке почуття батьківщини та вірности традиції своїх батьків, дідів та прадідів. Це ознака кожного культурного
народу!
Національний одяг — це вияв святкового, врочисто під­несеного настрою. Це культурно-історична спадщина на­ших славних старокняжих і козацьких часів, щасливих днів України!

Мистецькі оздоби

У мистецьких оздобах національного одягу ми знахо­димо дві частини — змінну і незмінну. Візьмімо, для при­кладу, вишиття на одязі. Змінною частиною є колір і де­талі візерунків, але стиль і зміст вишиття залишаються незмінними. Зміни залежать від зовнішніх впливів, від враження, яке справили подібні речі на вишивальницю, коли вона побачила їх вперше. Причиною ж сталости, по-стійности основного стилю є глибокий зв'язок з етнічними особливостями народу. Наприклад, змінюючи, під впли­вом міської моди, деталі орнаменту на вишитті сорочки, наші вишивальниці не відважуються змінити розташуван­ня вишивки: полики, комірчик, пазуха. Не відважуються змінити старовинний зміст оздоби української жіночої со­рочки. Борис Крижанівський ') пише, що ще за його пам'я­ті, понадпів століття тому, в Ольгопільськім повіті на По­діллі вишивки з червоних перетворилися на червоно-чор­ні, потім на зовсім чорні, а ще пізніше знову почали повертатися до червоного кольору. Це була, як він думає, зміна моди. Мода змінювалася на колір, а сам малюнок, що нагадує заставки староукраїнських книг, лишався непорушним.

У вишивках полтавських рушників за останні десяти­ліття затратилася штрихівка. Орнамент зробився густим, різко червоним, почала з'являтися техніка «хрестом», але квіти, облямовані гірляндою, незважаючи на всі перекру­чення, ще міцно тримаються на рушниках.

У всіх подібних випадках можна відокремити нашару­вання, зміни, бо вони нетривкі, легко минаючі, на тлі
') Крижзнівський Б. «Вивчення народнього мистецтва в етнологіч­них дослідах». Етногр. Вісник. Київ, 1927, кн. 5.
478

національного стилю. Ці нашарування звичайно бувають занесені від сусідніх народів, але не завжди. Є випадки, коли такі аналогії зустрічаються не в сусідніх народів, а в далеких країнах, серед племен, з якими вже тепер ні­якого зв'язку немає. Прикладом такої аналогії може бути оздоба дівчат на західніх землях України — «дробинка» або «силянка», від слова «силяти», нанизувати. Це рід намиста, що виплетене у вигляді стрічки з дрібних кольо­рових намистин. На іншій українській території ця оздоба цілком невідома. В Україні невідома, а на далекій півночі у фінських племен вона є і називається «гайтан». Ще один приклад. Коли вивчаємо зірчасті килими Полтавщини і килими середньоазійські, бачимо, що вони генетично пов'язані між собою.
Аналогії культур віддалених народів, при уважному їх вивченні, ведуть нас у глибинні нетри давно минулої істо­рії. Так, «дробинка» прийшла до Галичини з Мадярщини, а до Мадярщини занесли її угри, які прийшли на цю тери­торію у ІХ-му столітті по Христі Що ж до полтавських килимів, то елементи східньої культури в українському народньому мистецтві — не рідкість. Україна ж колись мала жваві торговельні зв'язки з східньоазійськими народами.

Все це нам доводить, що немає на світі ізольованих культур, та проте народне мистецтво, незважаючи на сто­ронні впливи, завжди має свій стиль, своє коріння, що ся­гає найглибших верств етнічних особливостей народу.
Мистецтво і побут

Народне мистецтво — мистецтво декоративне, воно має прикладний характер, а тому тісно пов'язане з побутом. Щоб зрозуміти основний зміст і закони розвитку народньо­го мистецтва, потрібно вивчати його у зв'язку з народнім побутом. Розглядаючи мистецтво тільки і виключно на за­гальному тлі народнього життя, ми зможемо його зрозумі­ти. Та не тільки зрозуміти, а й пізнати, яку величезну вагу має народне мистецтво для етнологічних досвідів.

Особливо національний одяг, як мистецтво, не можна розглядати ізольовано від побуту. А народній побут пов'я­заний з фолкльором: піснями, казками, народнім повір'ям та прислів'ями. Все це і буде фоном, тлом, на якому народ­не мистецтво буде розглядатися у цій книжці.
Категорія: Одяг | Додав: Bullet (2011-09-28)
Переглядів: 4675 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1 Elada   (2012-03-12 6:45 PM)
Ця стаття є гарним поясненням, до конкурсу Лялька в національному вбранні! Стисло,але інформативно!
Дяка автору!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]