Олена Пчілка
Весняні квіти

Весна-чарівниця,
Неначе цариця,
Наказ свій послала,
Щоб краса вставала.
І проліски, й травка,
Зелена муравка,
І кульбаба рясна,
Й фіалочка ясна,
Всі квіти весняні,
Веселі, кохані,
З-під листя виходять,
Голівки підводять
Од сну зимовóго
До сонця ясногó!
Ті квіти дрібненькі.
Мов дітки маленькі,
Розбіглись у гаю:
Я їх позбираю
В пучечок докупки –
Для мами-голубки!

Метелик

Діти бігають, стрибають,
Далі – весело гукають:
– Ах, метелик!.. подивіться!..
Ось він, ось він метушиться!
Та який же гарний, гожий!
Наче квітка, прехороший!

Сонечко

Як стало сонечко світити,
Як огріва навколо все!
Дитя мале зриває квіти.
Бабуся зіллячко несе…

Іванко

Біля струмочку, біля калини,
Дудку Іванко зробив з вербини;
Гра-виграває в дудку Іванко,
Голос по гаю іде щоранку…

Мамо й доня

Погляньте на двох їх:
Он з донею мати.
Чи можна ж маленьку
Ще більше кохати?!

Впадає матуся.
Дівчатко милує, –
І рученьки й ніжки
Маленькі цілує!

Безконечна пісенька

Був собі журавель
Та журавочка,
Наносили сінця
Повні ясельця.

Наша пісня гарна й нова, –
Почнем її, братця, знова:
Був собі журавель
Та журавочка
(і так далі, без кінця).

Безконечна казочка

Був собі баран та вівця,
Накосили вони стіжок сінця, –
А я знов почну з кінця:
Був собі баран та вівця
(і так далі, поки не докучить).

Морквяний вовк
(Волинська пісенька)

Їхав вояк морквяний,
Коник буряковий,
Кожушина оріхова,
Жупан лопуховий;
Пістолети з качана,
Кулі з бараболі,
А шабелька з пастернаку,
А піхва з фасолі.
Їде, їде вояченько,
Під ним коник скаче.
Надибали його свині:
«Злізай-но, вояче!»
Він вихватив пістолета.
Став свиней стріляти, –
Свині кулі похватали,
Нічим воювати!
Він вихватив шабельку,
Став свиней рубати,
Свині шаблю погризли,
Нічим воювати!

Як швидко літо проминуло!

Як швидко літо проминуло!
Прийшла осіння пора.
Немов на крилах полинуло
Кохане літечко з двора!..
Садок марніє потихеньку,
Пожовклі падають листки,
Вітрець не віє вже тепленько, –
Жене понурі хмарки.
Посох горошок на городі,
Мачок вже цвіт давно згубив,
Високий соняшник на грядці
Журливо голову схилив.

Дивна хатка

Іду я та й іду,
Аж стоїть хатка на льоду:
Сама книшова,
Стріха цибульова,
Млинцем зачинена.
Ковбасою защепнена,
Салом замикана,
Маслом запечатана.
Лизнув я масла – відпечаталось,
Гризнув ковбаси – відщепнулося,
Над’їв млинця – відчинилося.
Увійшов в хатку,
Скинув сиву шапку, –
Аж там таке, матінко, яке!
Яєчня шкварчить,
Тоненько пищить,
А пироги вбоки,
Вареники вскоки,
По столу гасають,
Гопки витинають!
У миску влітають,
В сметані потопають!
Я ж над ними ласку мав,
По одному витягав,
У бездонний глечик складав.
А яєчня вся шкварчить
Та тонесенько пищить!
Мусив її рятувати,
На стіл з печі добувати;
Як став її викладати.
Перестала вона грати –
І шкварчати, і тонесенько пищати!
Так мені трапилося
У тій хатці на льоду, –
Пішов же я веселенький,
Співаючи «ду-ду-ду!».
І смішная, і втішная
Тая хатка на льоду!

Тямущий котик

Ну, й розумний же наш котик!
Де такий і взявся?!
Чи у школі де навчався?
Чи такий вже вдався?
Казку хоч яку вам скаже,
Про жар-птицю, змія,
Пісню всяку заспіва вам –
Чиста чудасія!
Звідки ж котик тає знає?
Він книжки читає;
І читає, й розбирає,
Та на ус мотає.

Зимовий вечір

Пізній час, моє дитятко.
Треба забавки складати!
Поцілуймось, голуб’ятко.
Час вже спатоньки лягати.

Хлопчик встав, а котик Мурка
Глянув – знов собі співає,
Байдуже, що вітер гурка,
Мало стріхи не зриває.

Не клопочеться й хлопчина, –
Хай там вітер завиває,
Хай там грає хуртовина,
Снігом вікна укриває!..

Пісні минулого

Проречисті тії читаю скрижалі
Народних пісень. І надії, і жалі
Свої тут народ положив у піснях,
Лунає та мова у дрібних листах –
І мертвії ті ватаги із могили
Говорять, торкаючи душу і сили,-
Та речі в пустині німій гомонять,
А люди живії мовчать!