За козацьких часів в Україні жіночі сорочки мали приблизно такий самий вигляд, як і сучасні жіночі сорочки Київщини та всього Лівобережжя. Про це ми знаємо не тільки з малюнків Ріґельмана, а й з окремих експонатів сорочок, що збереглися ще й до наших днів. Ті рідкісні екземпляри жіночих сорочок козацького періоду потрапили разом з нами і на еміграцію. Наприклад, у Німеччині на виставці народнього мистецтва (м. Авґсбурґ, липень 1945) серед виставлених експонатів були дві жіночі сорочки: одна з них мала вже понад сто п’ятдесят років, а друга трохи менше. «Старша» сорочка була вишита намиттям чорними і червоними нитками. Рослинний орнамент на поликах нагадував квітку соняшника з навколишнім листям. «Молодша» була вишита тими ж кольорами, але вже «зірочками», що теж нагадували стилізовані квіти. В травні 1947 року в таборі міста Ділінґен була виставлена гаптована золотом сорочка, яка колись належала Мотрі Кочубеївні,— це був експонат-унікат, що йому тепер вже не можна скласти ціни, а тим більше за межами України. Усі ці сорочки походили з Лівобережжя, вони були без коміра, лише з вузенькою лямівкою по краю зібраного на нитку полотна навколо вирізу для шиї. Такі ж самі жіночі сорочки ми зустрічаємо і на Київщині, на правому березі Дніпра. На іншій території Правобережжя (крім Київщини) крій жіночих сорочок дещо інший; тут жінки шиють сорочки з коміром стоячим або відкладним, а рукава з манжетами та з оборкою на кінцях біля зап'ястків. Обидва типи жіночих сорочок, Ліво- і Правобережжя, шиються з розрізом посередині грудей. В лівобережній сорочці пазуха не вишивається, а в правобережній майже завжди вишита.
У всіх українських жіночих сорочках рукава є широкі і довгі; звичайно ширина рукава дорівнюється двом третім довжини. Цікаво, що в Х-ХІ-му століттях широкі рукава жіночих сорочок були поширені у всіх мешканців західньої Европи і цю моду Европа запозичила від південних та південно-східніх слов'ян. Звичайна довжина українських жіночих сорочок, що носяться з плахтою або запаскою, повинна сягати по «кісточки». Сорочки до спідниці шиються трохи коротші. З-під плахти чи запаски повинен визирати долішній вишитий край сорочки, що називається «поділ», або «подолик». Українські жіночі сорочки у всіх місцевостях України діляться ще на два типи: «додільна сорочка», яка шиється з одного шматка полотна, і «сорочка з підтичкою» — горішня частина сорочки шиється з тонкого полотна, а долішня з грубшого. У бойків і лемків є сорочки, що їх горішня частина шиється окремо від долішньої, тобто сорочка шиється окремо від підтички. Цікаво, що в бойків існує відповідна паралеля і в чоловічому одязі; там чоловіки мають або дуже довгі, по коліна, сорочки, що відповідають додільним жіночим сорочкам, або дуже короткі, до пупа, сорочки, що відповідають коротеньким жіночим сорочкам з окремою пошитою підтичкою. У бойків і лемків є ще жіночі сорочки з великою кількістю складок біля коміра. Розріз у такої сорочки є не посередині грудей, як це ми бачили в інших місцевостях України, а збоку. Чоловічі сорочки лемків мають розріз ззаду, на спині.
Матеріялом для всіх жіночих українських сорочок завжди було і є біле лляне, чи конопляне, полотно домашньої роботи або купована біла бавовняна матерія. Білий колір українських сорочок — це найстарша й найхарактеристичніша їх особливість.
Другою особливістю української жіночої сорочки є вишивка. За вишиттям жіночі сорочки можна поділити на три типи, а саме: наддніпрянські, галицькі та поліські. Наддніпрянський тип сорочки вишивається червоними і синіми або чорними нитками, а також сірими або білими нитками по білому полотні; характеристичним орнаментом тут є рослинний. Галицьке вишиття поширене майже по всьому Поділлі та в мешканців Карпат; характеристичним орнаментом для цього типу є геометричний і багатокольоровий; тут для вишиття вживаються сині, червоні, зелені жовті та оранжеві кольори ниток. На Поліссі жіночі сорочки або цілком не вишиваються, або вишиваються тільки червоною заполоччю та й то дуже простеньким орнаментом. Вишивками оздоблюються горішні частини рукавів, що називаються «вуставками» або «поликами»; вузенькою смужкою вишиваються рукава біля зап'ястків, комір, якщо він є; часом вишивають пазуху, і завжди вишивається долішній край сорочки «поділок». Інші частини української жіночої сорочки ніколи не вишиваються. Найбільше та найкраще вишиття на сорочках мають дівчата, молодиці вже скромніше вишивають свої сорочки, а старші жінки та бабусі найчастіше задовольняються лише вирізуванням або скромною однокольоровою, здебільшого чорною або синьою, вишивкою на поликах, а пазуха та комір є не вишиті. Найбільше праці та мистецького хисту вкладається на полики, бо то є найважливіша частина вишиття жіночої чи дівочої сорочки. На Наддніпрянщині полики вишиваються або вирізуються (гаптуються) негустим рослинним орнаментом. На Поділлі та в Галичині полик зашивається суцільною широкою смугою поперек рукава різнокольоровим геометричним орнаментом. Про жіночу сорочку є такі народні приповідки:
«Рукáва як писанка, а личко як маків цвіт»; «Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті»; «У наших хазяйок та по сто сорочок, а у мене одна та й та біла щодня».
Щодо крою, то жіночі сорочки, призбирані коло шиї, можна поділити на дві основні групи: сорочки до уставок і сорочки без уставок. Уставка — це вшиване плічко, що з'єднує передню і задню частини сорочки і призбирується коло шиї разом із станком сорочки. Типовий крій української сорочки з уставками подаємо на схемі 1. Варіантом цього крою є сорочка, де рукав і уставка викроюються з суцільного шматка полотна. Рукáва в сорочок з уставками вшиваються під прямим кутом до станка «по підканню». Вишивка звичайно кладеться на уставку, рукава і поділок; часом вишивається і комір, чохли і пазуха. Другий тип сорочки, без уставок, має суцільні рукава, вшиті паралельно до станка сорочки «по основі». Горішній край рукава призбирується разом із станком, утворюючи шийний викот. Ці сорочки іноді не мають окремого пришивного коміра; рукава в них закінчуються призбиранням над зап'ястком руки, як показано на схемі 2. Крім рукавів, чохол та коміра, в цих сорочках вишиваються ще «погрудки»; 2—4 подовжні смуги, розташовані по обидва боки пазухи. Вишиваються відповідно до «погрудок» і поздовжні смуги на спині сорочки.
Крім цих основних кроїв українських жіночих сорочок, на західніх українських землях існує кілька місцевих кроїв. Наприклад, бойківська сорочка Довжанської долини (схема 3). У сорочки Яворівського району під Львовом уставки вшиваються до скошених горішніх ріжків станка (схема 4).
На Буковині, крім сорочки, призбираної біля шиї, шиються ще «хлоп'янки», які за кроєм мало чим відрізняються від чоловічих сорочок «вперекидку» (схема 5). В Тячівському районі Закарпаття останнім часом поширилася сорочка румунського крою «волошка», в якій станок призбирується і пришивається до багато вишиваної кокетки. Подібний крій ми зустрічаємо і на Дніпропетрівщині5.
4. Adam-Clisi або Adam-Klissi – село в Румунії, де збереглися залишки Троянського монументу з 109-го року перед Христом. 5. Колос С.: "Українське народне мистецтво. Вбрання." Київ, 1961.
| 
| 
