Студенти Інституту декоративно–прикладного мистецтва вимагають відставки керівника вишу

Учора під стінами Київського державного інституту прикладного мистецтва і дизайну імені Бойчука було красиво і гамірно. Красиво, бо довколишні дерева та східці інституту прикрашали мистецькі вироби студентів. На одній із гілок теліпалась і стара обдерта валізка з написом «Ляхоцький, пора додому!». Власне, пан Ляхоцький, він же ректор ВНЗ, і став причиною галасу. Саме його відставки вимагали студенти, озброївшись каструлями, дудками, гучномовцями, а хто й просто голосовими зв’язками. До речі, студентство в цьому питанні підтримала переважна частина викладачів вишу.

Чим же так допік колективу Володимир Ляхоцький? «Він у прямому сенсі розвалює наш інститут, — каже представник студентського активу Антон Плохой. — Закриваються спеціально обладнані виробничі майстерні, звільняються кваліфіковані викладачі (а серед них були заслужені й народні художники), студентський гуртожиток — в аварійному стані, хоча за проживання в ньому ще й ціну підняли зі 110 до 195 гривень. Унікальні станки, які були в майстернях по дереву й металу, зараз скинуто в ангар, де протікає дах. Не здивуюся, що там вони й поіржавіють».

На страйк вийшли студенти усіх курсів і факультетів. «Ми шестикурсники і через півроку випускаємося, — каже студент Юрій Доріченко, — але нам не байдуже, що буде з рідним інститутом. Навчальним закладом керує некомпетентна в питаннях мистецтва людина (пан Ляхоцький — історик за фахом). Коли він прийшов, то обіцяв, що інститут отримає IV рівень акредитації. Але наш ВНЗ і III рівень акредитації не пройшов. Тож зараз маємо всі шанси стати звичайним коледжем. Курсові й дипломні роботи ми готуємо власним коштом, бо інститут не дає нам на це матеріалів. Водночас ректор робить ремонти на першому поверсі, аби тут все блищало й здавалося, що в усьому ВНЗ усе гаразд».

Підтримати своїх студентів та колишніх колег прийшли і звільнені працівники.

Микола Кіщук, секретар Національної спілки художників України з питань декоративно–прикладного мистецтва, працював тут завкафедрою. «За останній рік із ВНЗ звільнено 62 працівники! — каже Микола Миколайович. — На наші місця набирає істориків, філологів, гінекологів, проктологів». «Без жартів! Це справді так! — додає колишній доцент кафедри дерева і металу Микола Пономаренко. — Мене звільнили дуже просто: у зв’язку з моєю позицією, а я завжди був на боці студентів, не підписали контракт. А на моє місце взяли історика, який навіть не знає наших професійних термінів». «Я тут п’ять років відпрацював проректором із наукової роботи, — додає інший екс–викладач Роман Дяків. — Але зрозумів, що з новим ректором працювати не зможу. Це чоловік, який не має навиків діалогу з людьми, а тільки «щоб було по–моєму». Це людина, яка «все вміє і все знає», «фахівець» з усього. Відкрийте завтра гінекологічний центр, він і там буде керувати. А свій непрофесіоналізм компенсує грубістю, залякуванням, зневагою. Митці ж люди інтелігентні, мирні. І своєю творчістю завжди зароблять на хліб і до хліба, тому й звільнялися, щоб не конфліктувати. Але наші студенти зовсім інші, вони позбавлені синдрому «совка» і готові боротися за себе і свій інститут. Це ж як їм уже допекло!..»

Студенти планують страйкувати до переможного кінця, тобто до звільнення ректора. Звернення з такою вимогою вони направили в Міністерство освіти.

Там пообіцяли вивчити питання. Правда, ректор теж намагався знайти зі студентами спільну мову. «Але діалогу не вийшло, — каже Антон Плохой. — Адже пан Ляхоцький вдався до своєї звичної манери — монологу. Тож студенти заглушили його свистом і вигуками «Геть!..»

Ліна Кушнір, "Україна молода" (№197 від 23.10.09)
Адреса статті: http://www.umoloda.kiev.ua/number/1518/116/53413/