Михайло Іванович Сікорський народився 13 жовтня 1923 р. в місті Чигирині, рано втратив батьків, виховувався в дитячому будинку. Незадовго до війни почав навчатися в авіаційному технікумі в Запоріжжі, який згодом був евакуйований в Омськ, де готували спеціалістів для фронту. 1946 р. Михайло вступив на історичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. По закінченні відхилив пропозицію вступити до аспірантури і залишитись працювати на кафедрі і взяв направлення до Переяслава-Хмельницького. У 1951 році Сікорського було призначено директором краєзнавчого музею міста.
За більш як 50 років праці під керівництвом Михайла Сікорського створено ціле музейне містечко, що складається з 27 тематичних музеїв, 370 нерухомих пам’яток народної архітектури, близько 200 тисяч експонатів, завдяки чому Переяслав-Хмельницький став одним із найвідоміших туристичних центрів України.
Михайло Сікорський — автор понад сотні наукових праць з історії, краєзнавства, пам’яткознавства. Він — один із засновників Українського товариства охорони пам’яток, член правління Українського фонду культури, Всеукраїнської спілки краєзнавців. Нагороджений орденами та медалями. Заслужений працівник культури України, лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка.
Його ім’я не вказується в офіційних енциклопедіях, у нього немає наукових звань і ступенів, але він створив понад три десятки музеїв та ще кілька десятків створено з його участю. Значною мірою саме ця людина перетворила старовинне місто Переяслав-Хмельницький на видатний осередок культури і духовності, скарбницю пам’яток історії нашої країни.
Коли Михайло Сікорський прибув до Переяслава-Хмельницького, у тамтешньому краєзнавчому музеї було… 32 експонати. Йшов 1951 рік, а за три роки готувалися відзначати 300-річчя возз’єднання України з Росією. Отже, новий директор мав трохи привести до ладу музей-хату Козачківського на той випадок, якщо комусь із святкуючих спаде на думку поцікавитися місцем, де відбулась ця сама Переяславська рада.
Можна сказати, що завдання він перевиконав. До свята у музеї було зібрано унікальні експонати часів Трипільської культури, Київської Русі, середніх віків, козацтва, побутові речі і зброя пізніших часів, картини. Михайло Сікорський веде у Переяславі археологічні пошуки, знаходить фундаменти перших церков і залишки оборонних споруд. Тільки за два перших роки він із декількома співробітниками збільшив музейну колекцію до… 22 тисяч експонатів!
На цьому M.Сікорський не зупинився. Незабаром у центрі міста з’явилися меморіальні музеї Г.Сковороди, В.Заболотного, музей-діорама «Бої за Дніпро». А потім директор музеїв «вибив» 30 гектарів землі на Татарській горі, де розпочав створювати музейний комплекс під відкритим небом і дендропарк. Сюди звозили історичні цінності: старі хати, громадські будівлі, вітряки, що мали зникнути під водами штучних «морів»; реманент, машини різних типів, предмети побуту тощо.
Наприкінці 1970-х перший в Україні музей просто неба мав уже чотири розділи: українське село Середнього Придніпров’я ХІХ ст., музей ремесла та промислів пореформеного села, колекція вітряків та археологічний відділ. Як пише сам М.Сікорський, «вперше в світовій музейній практиці було створено хронологічний діапазон експозиції — від житла часів пізнього палеоліту до п’ятикамерного будинку кінця ХІХ ст.». Всі споруди були наповнені справжніми витворами людей різних фахів та епох — Михайло Іванович не визнавав підробок і муляжів.
І продовжував «бушувати»: для музею Г.Сковороди він відібрав у військової частини старовинний будинок бурси, заодно придбав і гармату для діорами. Повністю позбавленому відчуття чиношанування, Сікорському важко було пробивати «угорі» фонди для свого периферійного музею. Зате його знали й поважали колеги, співробітники і прості люди, які несли, та й зараз несуть до музею експонати. Звертаються по допомогу колеги — створювачі музеїв. У 1986 році приїздили навіть із Пермі, щоб порадитись, яким має бути меморіальний музей видатного російського винахідника М.Слав’янова.
В етнографічному комплексі з’явилися музеї Шолом Алейхема, літній будинок князя Воронцова… А в 1978 р. Сікорський відгукнувся на прохання створити музей вітчизняного винахідника XIX ст. М.Бенардоса (у Фастові, де Бенардос жив і був похований, для музею просто не знайшлося приміщення). Єдина умова, яку висунув Сікорський, — це історична достовірність інтер’єрів і справжні особисті речі винахідника в основі експозиції. Дозволялось використовувати макети й точні копії обладнання, але при цьому — мінімум пояснювальних планшетів, ніяких лозунгів тощо. Це принципи наукової школи Сікорського, яка не визнає парткомівсько-агітаційних залів та червоних кутків, що їх свого часу повсюдно видавали за музеї підприємств.
Музей Бенардоса (шість кімнат-залів площею 200 кв. м.) вписався в зібрання музеїв етнографічного профілю як будинок маломаєткового дворянина. Але за внутрішнім наповненням він став зразком меморіального музею видатного діяча технічної галузі. Особливо показовий зал історії зварювання — з давніх часів до сучасного зварювання в космосі — зі справжніми експонатами, що їх подарував музеєві перший космічний зварник В. Кубасов.
До комплексу музеїв науково-технічного і промислового профілю належить музей мирного освоєння космосу, де зібрано унікальні зразки космічної техніки і особисті речі конструкторів та космонавтів; музей хліба з найбільшою на пострадянському просторі колекцією сільськогосподарських знарядь праці (реманент, техніка для обробки землі та випічки хліба); музей транспорту, поки що в основному селянського; колекція вітряків; зразки зброї різних видів і століть, сільські кузні та старовинні ливарні.