Що таке народна лялька? - Інше - ДПМ - Каталог публікацій - Спілкування за вишивкою
| | Вхід у форум

Середа, 2016-12-07, 11:35 AM
Головна » Статті » ДПМ » Інше

Що таке народна лялька?
Люди, що захоплюються ляльками! Хочеться подумати разом з усіма про питання, рішення яких давно назріло : про те, яку ляльку вважати народною, де її витоки і де її місце в сучасному житті. Суперечок про це багато, але істина, як відомо, одна, і було б дуже цікаво пошукати її.



Перш, ніж ми почнемо розмову, хочеться сказати про те явище, яке останнім часом зводить нанівець спроби пізнання світу взагалі і ляльок зокрема. Зараз дуже поширено твердження, що кожна думка має право на існування. Насправді це невірно - право існувати має тільки ВІРНА думка, і завдання мислячих людей - шукати максимальне наближення до істини в кожному питанні. Зараз перед більшістю це завдання не стоїть, оскільки твердження на право існування КОЖНОЇ думки зовсім не припускає пошуку істини і говорить, що істини немає взагалі. Дуже зручна позиція: у мене одна думка, у тебе інше, на цьому ми і розійдемося. Пізнання світу на цьому припиняється, оскільки розумового процесу тут не передбачається. Звичайно, існує дуже багато різних думок, але цінні вони тільки тоді, коли служать для знаходження істини, а коли істина знайдена (найближче наближення до істини, можливе для цього часу), то ці думки зникають так само, як ми видаляємо з готової сукні наміточні стібки - вони зробили свою справу і більше не потрібні.
І ще один відступ - у нашому світі так прийнято носити всілякі маски, що їх відсутність сприймається іноді як хамство. Прошу взяти це до уваги при прочитанні мого тексту, оскільки завжди намагаюся уникати словесних реверансів - і без них у світі багато сміття.

Отже,
давно відомо, що будь-яке мистецтво розвивається по спіралі, на кожному витку повторюючи 3 стадії - конструктивну, декоративну і орнаментальну.
Конструктивна - це суворість форм і точна відповідність речі своєму призначенню (саме ця риса притягує в народному мистецтві);
декоративна - прагнення до зовнішнього прикрашання, іноді навіть за рахунок зручності і практичної користі;
а орнаментальна - доведення прикрашання до абсурду, коли воно стає єдиною метою і часто робиться тривіяльним, вульгарний та заяложеним.
На цьому - безвихідь, для виходу з якого, мистецтво знову повертається до конструктивної стадії, і починається черговий виток.
А як ви думаєте, якою лінією можна зобразити розвиток народного мистецтва? Висхідній прямій!
Спіраль світського мистецтва встигає зробити немало витків, повторюючи знову і знову свої помилки, а пряма мистецтва народного повільно йде вгору - все вище і вище, до карбованої і привабливої точності форм.
Чому це відбувається повільно? Тому що таке мистецтво доступно тільки сильній і чуйній душі, що може побачити суть речей. Займатися заличкуванням, тобто прикрашанням, набагато легше, тому так багато ремісників-псевдомайстрів у будь-якому мистецтві, у тому числі і в ляльковому.

Киньте в озеро камінюку і ви побачите ідеально рівні круги на воді. Постежте трохи, і швидко помітите, як спотворюється їх первинна форма, коли круги натикаються на водяні рослини, жаб, підводні камені... Так і будь-яке явище - чим воно далі від першоджерела, тим більше обростає різним сміттям: віра - забобонами і складними обрядами, що ховають під собою її глибокий сенс, а ляльки, - різноманітними нацяцьковуваннями, додаваннями і дрібними деталями, під якими тоне їх початковий образ.
І тому немає сенсу повністю наслідувати технології виготовлення ляльок, знайдених в ХIX - ХХ віках етнографічними експедиціями.

Шлях майстра лялькаря - в очищенні первинного образу від подальших нашарувань, і зараз багато людей, не імениті майстри або етнографи, а просто люди, що люблять рідних ляльок свого народу, так і роблять. Для цього не треба бути ні оракулом, ні філософом, ні навіть надмірно самовпевненою людиною - адже глибоке сприйняття лялькових образів у нас таке ж, як і у наших предків.
І якщо людина захоче зрозуміти цей образ, у нього вийде справжня народна лялька, а якщо людина зайнята тільки своїм авторством або етнографією, у нього вийде або авторська лялька різної якості, або точна копія ляльки певного часу.

Етнографія - це зріз часу в матеріальному його втіленні, а традиція - сам розвиток, розвиток в часі, і буквальне мертве копіювання губить її, повністю припиняючи цей розвиток. А етнографи разом з часом зрізують і традицію, вважаючи знайдені ними ляльки справжніми, а зроблені після цього, навіть у дусі цієї традиції (не за мотивами, а саме в дусі) вже несправжніми. Адже такі ляльки будуть несправжніми тільки для часу знахідки, але ніяк не для самої традиції - цю різницю не розуміє багато хто досі.
Чому будь-яка традиція повинна помирати відразу після того, як її знайшли етнографи?

То де ж місце народної ляльки в нашому нинішньому житті? Нам важко розібратися в цьому питанні тому, що в нинішньому житті нашого народу для народної ляльки просто немає місця, а те місце, в яке ми хочемо її помістити, їй зовсім не підходить. У результаті або ми змінимо своє життя, або неминуче зміниться лялька, щоб усе привести у відповідність. Зараз багато суперечок про це, і питання найчастіше ставиться так - ми для ляльки або лялька для нас (тобто одні говорять, що ляльку треба зберегти в незмінному вигляді, інші відстоюють право робити народних ляльок так, як їм хочеться). Нашим предкам це б і в голову не прийшло, тому що лялька - для справи, інакше взагалі втрачається сенс щось створювати. Лялька для гри, для обряду (арт-терапія - теж свого роду обряд), для оберігання... Уявіть, що те ж питання ми поставимо по відношенню до дитини - ми для дитини або вона для нас?
Адже саме так і відносяться до дітей переважна більшість сучасних батьків - або балують, забуваючи себе, або розпоряджаються його життям і утілюють свою волю, забуваючи про дитину. В результаті усі нещасні. І виходу - у рамках поставленого питання - немає ніякого. Вихід в тому, що таке питання взагалі не можна ставити!

Річ у тім, що світогляд наших предків дуже відрізнявся від нашого - ми занадто зациклені на особі, на самовираженні й іншому, а наших предків (як і наших дітей, поки вони не оброблені суспільством) набагато сильніше займав світ, сам світ. Подивіться, як ми ставимо будь-яке запитання: ми чи для нас. Так само й по відношенню до світу - світ для нас чи ми для нього? У наших предків такого питання не виникало, вони говорили - я у світі, ми зі світом єдині, от і все. І вони були щасливіші і спокійніші, ніж ми.
Дитина - для себе і для світу одночасно, іншими словами - для того призначення, яке у нього в цьому світі є. Так само і лялька. Тому і немає для неї місця у нашому теперішньому світі, окрім арт-терапії та гри, але далеко не усі ляльки підходять для цього.

Взагалі народне мистецтво - навіть не мистецтво в тому сенсі, в якому ми розуміємо його зараз. Усі речі народ створює для справи, тому вони такі змістовні, тому так полонить в них суворість і простота і ліній, і форм, і образів. І усі ляльки, створені для справи (а це і є дух народної традиції), - народні, а усе, зроблене для самовираження, оригінальнічання, для колекції, розваги і іншої нісенітниці - кануть в лету, адже і в народі такий мотлох в часі не зберігається, хоча і з'являється постійно.
Але можливий і інший варіант - саме такі ляльки можуть стати народними в майбутньому, якщо люди цінуватимуть дрібне і втратять потребу в глибокому, ставлячи яскравий кітч вище за справжнє мистецтво. Адже набагато легше сприйняти дрібний конкретний образ, що впадає у вічі, аніж глибокий, сприйняття якого до того ж не спрощене нацяцьковуваннями. Такий образ в дрібній або ледачій душі просто не поміститься, тому або виникає необхідність поглибити свою душу, або з'являється потреба у відповідних до неї образах, що, звичайно, набагато легше і простіше.
Саме тому зараз так поширені пластмасові квіти, яскраві і обвішані безліччю барвистих деталей сувеніри, у тому числі і ляльки, безглуздий одяг і інший несмак.

Отже, повторюся - шлях народного лялькаря у вивільненні первинного образу ляльки, можна сказати -архетипу. Чому це треба? Чому не можна просто повторити те, що вже відоме? Дуже хороше питання. Відповідь така - тому що народ не лише збирав і накопичував інформацію, але з неменшою силою розсіював її ж упродовж усієї історії. Ці два процеси існували одночасно, і відбиті тому у будь-якому зрізі історії. Відокремити одне від іншого не лише дуже треба, але й дуже цікаво.

Знаєте, наприклад, як важко або навіть неможливо відновлювати народні рецепти рослинних ліків?
І не лише тому, що різні рослини називаються скрізь по-різному, а головним чином тому, що одна і та ж назва означає в різних місцевостях зовсім різні рослини. Так само відбувається і з будь-якими іншими відомостями, у тому числі і з ляльками. Будь-яка традиція, що передається через велике число людей довгий час неминуче несе в собі величезну кількість плутанини, спотворень і помилок.
У випадку з ляльками справа посилюється тим, що левова частка відомих зараз відомостей отримана з того зрізу історії, коли руйнувався сільський життєвий устрій, а кількість спотворень в такі моменти сильно зростає.

Ученими давно помічено цікаве явище будь-якої народної культури, яке вони назвали демонізацією образу, - образи світлих і добрих сутностей (богів, героїв, явищ...) з часом міняються на свою протилежність навіть у одного і того ж народу. І думається, саме так сталося з образом Маслениці. Маслениця була святом весни, сонця, нового року, оновлення природи, то навіщо ж спалювати такий світлий образ? Річ у тім, що спочатку на цьому святі спалювали (ховали) образ зими і смерті - Морану, а зовсім не Масленицю.
Але з часом усе переплуталося. Думаю, що бажання і здоровий глузд допоможуть розібратися в таких питаннях.

Деякі вважають, що народна лялька без одягу перетворюється майже на ніщо, в технічну заготовку, а образ у неї з'являється тільки з вбранням. Дійсно, вбрання - важлива частина образу, і сама конструкція, анатомія, народних ляльок така, що тільки в з'єднанні з одягом образ виходить цілісним, закінченим.
Але інші люди, котрі уважно і душевно підбирають одяг для своєї ляльки, помічали, що часто лялька явно відмовляється приймати заздалегідь підготовлене вбрання, навіть якщо усі клаптики в нім поєднуються між собою ідеально - ну не підходить вибраний одяг саме цій лялечці, не годиться, і усе тут. А багато хто взагалі не любить підбирати одяг заздалегідь, тому що не знають ще, якою вийде лялька. Ось вам і просто заготовка.
Це ж помічають і люди, прямо не пов'язані з ляльковим рукоділлям, - вони ясно бачать різницю в характерах таких "заготовок", і увесь образ задають саме ці ось вузлики, скруточки, пучки ниток, які з "нічого" прямо на очах стають новою, окремою істотою. А вбрання тільки доповнює та відтіняє її.

Переклала з російської Росава
Автор статті Ольга Сєрєброва

Джерело "Світанкові роси"
Категорія: Інше | Додав: Росава (2011-09-29) W
Переглядів: 1454 | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]