Міфи та легенди України. Віночок - Міфи - Традиції - Каталог публікацій - Спілкування за вишивкою
| | Вхід у форум

П`ятниця, 2016-12-09, 12:36 PM
Головна » Статті » Традиції » Міфи

Міфи та легенди України. Віночок
"Віночок вити — життя любити" — з найвіддаленіших літ давньої Оріани линуть до нас ці слова. У ті часи вінок з квітів, колосся та ягід був не тільки жіночою пристрастю; то був своєрідний символ Матері-Землі, найрідніший першоголос її одвічної життєдайної сили. Той вінок — плетиво живих степових квітів материнської душі наші пращури в урочистий час клали на голову дівчині з вірою в її жіночу душу, сповиту сивими крильми лебединої вірності: "Та будь же, дівонько, квітучою, та будь же, дівонько, родючою і багатою, як свята Матір-Земля!"

Вінок у стародавніх віруваннях предків — то наша свята Душа Безсмертя, таїна продовження роду, його квітучість та багатство, тому вінки з живих квітів пасують тільки до молодого дівочого обличчя. А молодицям і хустка до лиця! Чарівна, всіма барвами оповита пора кохання! До кожної дівчини вона прилітає на крилах весни.
Вінок — символ щастя, образ одвічної дівочої краси, коли коса до пояса, а в очах рясно зоріє небо. Вінок — то найкраща оздоба для дівчат, коли поруч — наречений у вінку з дубового листя. У день весілля молоду купали в духмяній, настояній на степових квітах, воді. Гарно вбраній чарівній царівні ніжно клали на чоло віночок з яскравими та темними стрічками: так має бути завше на довгій життєвій ниві — дні веселі і дні сумні.
Найголовніше зілля для вінків — барвінок. Недарма в народі кажуть: "Стелися, барвінку, аби любов з любов’ю зустрілась". Споконвіків в’ється барвінок, аби з ним завжди розвивалася дівоча краса. Зелений барвінок, запашний васильок — то символ першого кохання та дівочої краси, що приноситься з Вирію навесні разом із перелітними птахами. Він і хрещатий, бо росте в усі сторони світу; він і запашний, тому з нього плетуть вінки на весілля, бо вельми полюбляють те святе плетиво душі прародителів наших.

Добрі духи - Лада приносять тоді любов і розуміння для молодої і молодого. Вінки з барвінку плетуть ще на похоронах та на родинах. Посаджений на могилах барвінок — то вічна пам’ять за померлими, а квітучий барвінок — освідчення в коханні. Це — той одвічний "Хрест" чи "перехрестя" вічного життя з безмежним зоряним небом Предків.
У день весілля молода, за стародавнім звичаєм, приносила жертву прародителям — кидала у вогнище жменю жита. Від того жита і постало слово "життя": "жена" — життєвість; муж — мужність, могутність. То була велика пошана Берегині роду, Діванні та рожаницям, особливо Матері-Землі та великій богині Мокоші. Колись вінчання проводилось пізно увечері. Після цього обрядодійства священнослужитель брав чашу з медовим напоєм, надпивав її за здоров’я молодих, потім передавав нареченим, щоб вони допили священний напій. Після цого з голови молодої знімали зелений віночок і починали його топтати, що означало прощання з дівоцтвом. Далі священнослужитель брав молодих за руки і вів у танець, а всі інші, теж взявшись за руки, приєднувалися до них, танцювали, співали і плескали в долоні.

Слово "весілля" походить від назви свята "веселія", яке відзначалося кожної фази сонцестояння протягом року. Саме в пору весняного і літнього сонцестояння, в час пробудження і запліднення землі, люди й самі відчувають потяг до кохання, створення сім’ї та продовження роду, тому переважна більшість весіль відбувалася саме в цей час, менше — осінньої пори. Найкращим віком одруження для хлопців було 18-25 років, заміжжя для дівчат — 16-23 роки. Найкращим часом весіль, крім весни-літа, вважалась пора з 15 серпня до 14 листопада, а також від Нового року до Великого посту перед Великоднем.

Хрещатим барвінком прикрашають і обжинковий вінок після завершення жнив на веселому святі бога врожаю Спаса. Барвінок відомий і як приворотне зілля. Варто хлопцеві і дівчині з’їсти листок барвінку, як між ними спалахне палке кохання. Віночок з барвінку вішають над дверима і вікнами, аби злі духи не проникали у дім. Вінки з барвінку одягали також на голови злочинців, яких вели на страту, щоб таким чином відігнати нечисту силу.
Якщо віночок з барвінку — символ чистоти, незайманості та чесного дівування, то калина — все духовне життя жінки: її дівочість, краса та любов, заміжжя, радість і горе, родинні почуття. Через калиновий міст, через цю заповідну межу повинна пройти кожна дівчина, бо на тім боці живуть три нерозлучні сестри: Надія, Віра і Любов. З калиною пов’язане народження Всесвіту богині Лади, її вогненної трійці: Місяця, Сонця і Зорі, тому й назва калини походить від давньої назви сонця — Коло. Цвітіння калини — пора кохання для дівчат. Цвітом калини на весіллі оздоблюють коровай, гільце, вбрання нареченої, бо в тому цвіті — вічна краса, міцне кохання, дівоча чистота та невинність. Червоні кетяги калини дівчата вплітають у вінки на веселому святі Обжинків. Коли калина одцвітає — то знак печалі; коли хитається без вітру — то дівчина тужить за милим, коли опускає віття — сумує. Ходити по калину — шукати милого, судженого. Доспілі ягоди калини — то зріла жінка, а зламана — покинута. Калина має чарівну властивість чути, бачити, думати і говорити. З кетягів калини люблять звивати собі вінки мавки.

На Купальські свята, вранці, як тільки розвидниться й дівчата вмиються водяною росою та тирлич-зіллям, усі гуртом йдуть до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Зібравши дванадцять різних квіточок (обереги), сідають десь біля річки і плетуть вінки. Хлопці не мають цього бачити. Кожна дівчина плете по два вінки. При цьому співають:
"...Ой зов’ю вінки да на всі святки, Ой на всі святки, на всі празники, Та рано, рано — на всі празники..."
Коли ж віночки сплетено, решту зілля кидають у воду чи розтрушують, співаючи:
"...По саду ходжу, виноград саджу, Посадивши, та й поливаю. Ой поливши, та й нащипаю, Нащипавши, віночка зів’ю, Віночка звивши, на воду пущу: Хто віночка пійме, той мене візьме."

Далі юнки водять хороводи з вінками — кожна дівчина тримає два вінки. Піднімаючи їх угору до сонця, дівчата повільно йдуть одна за одною і співають купальських пісень. Під вечір ці вінки пускатимуть на воду й ворожитимуть — хто, коли і з ким побереться. Любовним зіллям, з якого плетуть вінки, вважаються волошки, нагідки, шафран, петрушка, пастернак... Віночки з м’яти, любистку, материнки, волошки, сокирок, полину були оберегами від вроків та відьомських зазіхань, аби злі духи не змогли зашкодити здоров’ю та, особливо, святій заповіді Землі — бути матір’ю.

М’ята вважається оберегом дитини та її здоров’я.
Любисток — символ любові, злагоди; привертає любов дівчини чи жінки. "Купати в любистку — будуть дівчата любити", — так говорить прислів’я.
Материнка — символ материнської любові та здоров’я дітей.
Волошки — символ хлоп’ячої краси і доброти, дівочої скромності та ніжності.
Сокирки — польове зілля — стали символом охорони полів та нив.
Полин означає гіркоту життя, будучи оберегом від відьом і дідьків.

Звичай плести вінки — весняний і прийшов до нас ще з доісторичних часів.
Дівчина, яка втратила цноту, не може носити вінка. Згубити вінок — позбутися незайманості. Коли в давнину дівчина, бува, провинилася, її тяжко карали. Молодиця і "покритка" не сміють класти на свою голову вінок. Дівчина, яка втратила свій вінок, звалася "стригою", або "покриткою", бо їй заборонялося ходити з відкритим волоссям — мала вона покривати голову хусткою. Таку дівчину ще донедавна люди присуджували обстригати, а ворота її двору обмазували дьогтем чи смолою.
Віддати вінок милому — віддатися йому. Пустити вінок за водою — ворожити про майбутнє. На Купала дівчата збирали квітуче зело, сплітали вінки, вдавалися до замовляння. Пускаючи вінки на воду, співали ворожбитських пісень, бо то була їхня пожертва насамперед богині кохання Ладі та її чарівній доньці Лелі, щоб вони сплели ті квіти в один вінок і щоб він дістався тому юнакові, який відвагою себе славить: "Хто віночка пойме, той дівоньку візьме. Хто вінка дістане, то той моїм стане".

Буркун-зілля — символ вірності; має чарівну силу з’єднувати розлучене подружжя.
Хміль — символ родючості, молодого буяння та любові. Він є і символом хоробрості та відваги, гнучкості та розуму. Коли молода йде під вінець, мати обсипає її хмелем.
Петрушка, як і полин, на Русалчин Великдень оберігає від мавок і русалок.
Червоні маки означають красу і молодість та їх скороминучість. Вінок з червоних квітів — символ дівочої чистоти та краси. З квітучим маком порівнюють юнака-молодця. Незрілий мак дурманить голову, тому і став натяком на глупоту: "Їж, дурню, бо це з маком". Мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла.
Лілея — символ дівочих чарів, чистоти та цноти. В ній закладено магічний символ жіночості, бо вона сама є суттю вологої енергії. Давня назва квітки — крин, що має спільний корінь зі словом "криниця".
Виноград — символ життєвої ниви, радості і краси новоствореної сім’ї, в якій чоловік — сіяч, а жінка ростить і плекає дерево роду.
Білий бузок (без) — скромність, молоде родинне життя.
Фіалки — радість, однак лілові фіалки передають невтішну тугу за померлим.
Шанувалися нашими прародителями й інші квіти: Рожа-троянда — квітка, що нагадує собою сонце, квітка богині кохання Лелі. Вона найперша серед квітів і є символом доброзичливості, достатку, роїння бджіл. Червона рожа — дівоча краса та чистота. "Цар-квітка" асоціюється з кров’ю і є символом Тільця-тура, а отже, й неба. Рожею, або ружею, називають троянду, шипшину, мальву, іноді — руту. Її зелень — це радість, колючки — печаль, квіти — слава. Рожею, як і васильками та чорнобривцями, дівчата заквітчують свої голови, вплітаючи її у вінок. Ці прекрасні квіти використовують у весільних обрядах. Вінок з троянд символізує здоров’я: як в’януть квіти, так никне людина.
Калина, малина, шипшина — три сестри, які не вміють "ні мити, ні прясти", але вміють "сікти-рубати, ріки пропускати". Їх використовують у замовляннях, бо їхня колючість ототожнюється з уколом як формою магічного контакту, коли з’являється кров. То є дорога випробування, долання перешкод, після чого приходять чудесне зачаття та магічний сон як подоба вічності.
Рута символізує тугу та гірке життя. В замовляннях від кровотечі займає проміжне місце між м’ятою-рутою і ружею. Її так само запліднює пречиста діва, однак заорює для цього не землю, а небо.
Котики, польові квіти, — символ родючості, зростання та плодоношення, а отже, й урожаю.
Півонії — розквіт дівочої краси та зрілості.
Чорнобривці — юнача краса.
Іриси — спокій та живучість.
Роман-зілля лісове пробуджує кохання у хлопців, а ромен-зілля — у дівчат.
Нарцис оберігає дівчину від "напасті".
Папороть, як і розмай-зілля, привертає та причаровує хлопця.
Нечуй-вітер — чари для відвернення зазіхань іншої дівчини.
Братки польові, або Іван та Мар’я, — брат і сестра, які, не знаючи про свою рідність, побралися і за цей тяжкий гріх до них не приходить смерть; є символом застереження кохання по крові.
Лобода — символ нужди та вбогості: "Зроби хату з лободи, до чужої не веди", "ото ласа їда — з часником лобода".
Конвалія лікує недуги серця.
Любка — символ краси та юнацької снаги.
Дивосил — корінь дев’яти сил, зміцнює та повертає здоров’я. Від відьомських зазіхань, проти чарів та вроків у вінок вплітають полин, любисток та часник. Останній охороняє людину від усякого лиха та напастей, особливо ж від гадюк. Його вплітають також у коси молодої перед вінчанням.
Влітку дівчата кидають в річку вінки з гілок берези. Якщо віночок попливе — юнка вийде заміж цього ж року, пристане до берега — не чекати судженого, а якщо потоне — то скоро помре.

На Зеленому тижні та в ніч на Купала настає час, коли, за віруваннями предків, бродять довкола тіні мерців, а з води на берег виходять русалки, тому в цей день дівчата не скидають з голови вінків, бо всяке "чортовиння" може вельми нашкодити. Одна дівчина в купальському вінку на Купала зустріла в лісі молодого, гарного з лиця парубка. Той почав з нею розмову, а потім став залицятися. Так уже гарно просив у неї віночок, що вона взяла та й скинула його з голови. Тієї ж миті нею заволоділа "нечиста сила": під виглядом парубка то був сам дідько! Вінок з живих квітів захищає дівчину від таких та інших напастей. Дівчина, яка має на своїй голові віночок, наділена чарами, якими може тяжко покарати напасника.

Плетений вінок з колоссям — символ добробуту та плодючості. Сніп жита вноситься в хату під Різдво на Святий вечір; сніп жита або сплетений з жита вінок ставляться в головах молодих у першу шлюбну ніч. Пшениця у весільних піснях — наречена, овес — жених. Просо в любовних піснях порівнюється з гарною дівчиною, а гречка — з бідністю та незгодами. Топтати гречку — блудодіяти; коли ж дівчина сіє гречку — її спокутують. Льон бачився нашим далеким предкам символом дівочої краси, коноплі — зрадою милого.
Лихою силою наділена кропива; з нею порівнюють свекруху. Щоб уві сні дізнатися якусь таємницю або побачити власну долю, кладуть під подушку сон-траву. А ще гадали: коли навесні людина засне на цій траві, то боги подарують їй можливість уві сні передбачити майбутнє.

Кольори, насамперед їхнє поєднання, теж відіграють важливу роль у гаданнях та замовляннях. Червоний колір — колір крові та вогню. З одного боку, він символізує красу, радість та любов до життя, з іншого — мстивість та розруху. Червоний колір використовується при замовляннях, оскільки може протидіяти злим чарам. Від злих духів та дурного ока допомагають великодні крашанки, червоні нитки, намисто, квіти та рослини, найбільше з них — рожа, гвоздика, горобина, калина. Найкращий спосіб оберегти дітей від злих духів — прив’язати до руки дитини що-небудь червоне.
Білий означає чистоту, невинність, радість. Він пов’язаний з денним світлом, а, отже, й з життям. Наші предки вірили в його спорідненість з божественним світлом могутнього бога дня Білобога, на противагу царству тьми та ночі Чорнобога. Це — колір ангелів, праведників та святих. Білий одяг носили стародавні жерці — волхви. Під час першої сівби наші предки одягали чисту білу сорочку, клали в зерно свячене на Великдень яйце чи шкаралупу, щоб і зерно було таке ж чисте і біле. Однак білий колір пов’язаний і зі смертю. Наші батьки-діди одягали покійників у біле та покривали білим саваном. В білому з’являються до людей примари та мерці.
Чорний — колір ночі, Чорнобога, а отже, й смерті, трауру та горя — загибелі всього, що живе і дихає. З чорнотою ночі пов’язане зло та чаклунство. Вночі на людину чекають найбільші небезпеки. Однак чорні хмари у часи спеки віщують порятунок, дощ, тому у такі критичні моменти молилися богу Перуну та приносили в жертву чорних биків або інших тварин чи птахів, а стародавні жерці одягалися в чорне.
Жовтий — колір сонця, золота. У стародавні часи сприймався як застигле сонячне світло. Це — колір опалого листя та зрілого жита, що означає смерть, тобто життя у потойбічному світі.
Синій — колір неба, а отже, й вічності. У ньому — неземна таїна пізнання світу. Символізує чесність, добру славу та вірність. У русалок — чарівні голубі очі, однак, коли дивитися в них, вони стають скляними, нерухомими, як у покійників, тому синій колір викликає почуття холоду та нагадує про тінь.
Зелений — колір весни, краси природи. Символізує перемогу над злими силами та торжество воскресіння, надію та радість, однак інколи наводить тугу. Недаремно в народі кажуть, що людина від злості "зеленіє". Поєднання червоного та блакитного кольорів означає вірність та кохання.
Жовтий колір з червоним — недовір’я. Білий з червоним — нагорода і повага. Пурпуровий із зеленим — мудрість, обережність і пересторога.

Волосся — то оберіг душі людини, тому стрічки оберігають його від чужого ока.
Стрічку відрізають трохи нижче коси, щоби сховати її. Коли дівчина росла сиротою, то вплітала в косу голубі стрічки; тим добрим бездітним людям, які прохали її стати їм за доньку, вона дарувала стрічку з віночка чи хустинку, в якій носила насіння любистку. Люди при зустрічі обдаровували таку дівчину хлібом, одягом та бажали їй стати щасливою і багатою.
З давніх-давен наші прабабусі знали багато різних секретів, коли і як плести віночок, знали рецепти, як зберігати квіти у вінках, аби вони якнайдовше виглядали свіжими. У віночок вплітали стрічки різного кольору, кожна з яких була символом: світло-коричнева — Матері-Землі-годувальниці; жовті — сонця; світлозелені — краси і молодості; голубі і сині — неба і води; оранжеві — хліба;фіолетові — мудрості; малинові — душевності, щирості; рожеві — достатку. На лівому кінці білої стрічки золотими нитками вишивали сонце, а на правому срібними — місяць.

Барвистий віночок з чарівного зела на голові дівчини — то таїна святого вінчання Матері-Землі зі святим духом зоряного неба. У тому божественному шлюбі могутня віра в безсмертя — то шлях у майбутнє, де панує Любов, бо немає віри, вищої за Любов, як немає віри, вищої за Любов до Всеєдиного Бога!

З книги Валерія Войтовича "Міфи та легенди давньої України"

Джерело: http://barvinok.ucoz.net/publ/mifi_ta_legendi_ukrajini/15

Категорія: Міфи | Додав: Росава (2011-03-25) | Автор: Росава E W
Переглядів: 3231 | Теги: символіка кольорів, символіка рослин, український звичай, символи, міфи України, український віночок, обереги, стародавні вірування | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]