Біля Львівського музею вишиваних ікон отця доктора Дмитра Блажейовського, що на Чорновола, 2–а, на лавочках сиділо з десяток жінок. Сивобородий чоловік iз ціпком у вишукано вишитій сорочці, що виглядала з–під піджака, пильно вдивлявся крізь скельця окулярів в обличчя, жваво вітався й уважно вислуховував кожного, трохи повернувши голову набік, щоб краще чути. Так Дмитро Блажейовський провів кілька годин свого сотого дня народження. Увечері біля Національного Академічного драматичного українського театру ім. Марії Заньковецької яблуку було ніде впасти. Ущерть заповнена зала з партеру й балконів радо вітала ювіляра. Вдалий сценарій урочистої події переносив присутніх на століття в минуле...

Його університети
...Тоді, 21 серпня 1910 року, у Вислоці Горішнім, у повіті Сяник, що на Лемківщині, знайшовся хлопчик, названий Дмитром. Дітей у родині було десятеро. З дитинства запали в душу батьківські слова про те, що «для відпочинку є труна», а життя — для праці. Дев’ять років ходив до гімназії в Перемишлі. Дуже хотів учитися далі: «Я майже весь час мав нелегке життя. До Чехословаччини перейшов через границю карпатськими лісами 1930 року, бо паспорта на студії у Польщі не отримав. Улітку 1933 року пішов iз Праги на прощу до Риму — пішки, без паспорта»... На пропозицію тамтешнього отця–василіанина вступив до римської семінарії вивчати теологію, а по закінченні виїхав до Америки як священик. Його висвятили 1939–го. За три роки став доктором теології, ще за чотири — історії.

В Америці доктор Блажейовський за 27 років організував три греко–католицькі парафії. Жив по–спартанськи: на першій ночував понад два роки в шпиталі, на другій — у колишній захристії (приміщення для хрестин), на третій — на хорах у церкві. Усі парафії були надто малі, щоб забезпечити «прожиттєвий мінімум» священику. Не маючи права на офіційний підробіток, під чужим іменем по вечорах і вночі замітав та мив посуд по ресторанах. Тоді й заснував, як каже, «власний видавничий фонд», по копійці відкладаючи із заробленого, а на 63–му році життя повернувся до Риму для омріяної дослідницької праці у ватиканських архівах. Видав 13 наукових і 9, як він каже, «виховних» книжок — скажімо, про потребу взаємодопомоги та спільної праці для українського народу. Опанував комп’ютер, володіє інтернетом.

Вишивати почав 60–річним
Вишивати ікони почав у Америці, вже 60–річним. На сьогодні побачили світ 15 збірок розроблених отцем Дмитром схем українських релігійних вишивок. Сім останніх містять близько 350 візерунків. У його набутку — десятки ікон Спасителя й Богородиці, безліч вишивок за біблійними сюжетами та святих, православних і греко–католицьких, а також портрети найвидатніших осіб української минувшини. Як правило, тло надзвичайної краси вишиває майже однотонною гладдю, а божественні лики — хрестиком і напівхрестиком, настільки майстерно, що видаються намальованими. Іноді працює над вишивкою понад 10 годин на добу, вишиває і при лампі. Робота над одним образом займала від місяця до кількох.

Послідовники отця доктора, почесного члена Спілки майстрів народного мистецтва, є по всьому світі. Вишиті за його схемами ікони поширені в українських домівках. Серед тих, хто почав вишивати за схемами отця Дмитра, чимало людей із дивовижними долями: хтось узявся за нитку з голкою через нездоров’я, будучи прикутим до ліжка, хтось — у пошуках себе, втративши роботу. Для багатьох вишивання з хобі перетворилося на сенс життя або й спосіб служіння Богові. Готові ікони люди освячують, часто дарують дітям, а також церквам. Вишиті за схемами Блажейовського образи доводилося бачити у храмах по всій Україні — від Харкова й Києва до Львова.

Перші виставки вишиваних ікон доктора Блажейовського відбулися у 1992—1993 роках як за кордоном, так і в Україні, куди автор часто навідується з настанням незалежності. На сьогодні вони побували більш як у 150 наших містах, а також в Америці, Бельгії, Канаді, Німеччині, Латвії, Литві, Естонії, Португалії, навіть у Південній Африці... Знаючи отця Дмитра, цей перелік випадає закінчити саме трьома крапками: далі неодмінно буде! «Сказав мені один чоловік, що я дурний, що мучуся з рисунками і друком книжок і узорів та з музеєм. А я на це сказав, що у світі тільки дурні щось зробили. Один може, а не хоче, а другий хоче, а не може. Тому так мало всі ми маємо...», — писав отець–доктор у листі від 15 липня 2004 року.

Не вистачає на хліб, а на музей мусить бути
Музей свій відкрив у Львові, викупивши приміщення неподалік Оперного театру. У 1993 році Блажейовський звернувся до отця Ігоря Ковальчука з проханням допомогти в організації виставки. Згодом отець Ігор став директором музею. Вхідних квитків тут немає, хоч є скринька для благодійних внесків. Усі видатки, розповідає Блажейовський, зокрема й зарплату працівникам, він сплачує сам. Музей працює щодня, крім понеділка й вівторка. Сюди звідусіль надходять листи з проханням надіслати ту чи іншу схему для вишивання. Першу в житті ікону багато хто вишив навіть за чорно–білими ксерокопіями з його схем, випрошеними в когось iз досвідченіших майстрів.

Свої ж збірки Блажейовський видрукував дорогою ціною: «Кольоровий друк дуже дорогий, то я по цілій Америці й Канаді жебрав, поки зібрав ту суму. Часто мені не вистачає на хліб, а на друк і на музей мусить бути, і я постую, як можу, щоб заощадити. Тепер важу 60 кілограмів, але це кiстки важать, і одна людина мені тут сказала, що в Африці, де їдять людей, мене б ніхто не купив».

Якщо років п’ять тому в залі музею ще було видно трохи стін, то зараз ікони висять у три–чотири ряди (лише найбільші — у два), розташовані на спеціальних столах та спинках і сидіннях стільців попід стінами. У більшості — золотогаряче тло, тож і похмурої доби тут панує сонячна атмосфера золотої осені, що так відповідає представленому тут щедрому творчому набутку автора. Є й кілька портретів: Шевченка, Франка, Мазепи, Хмельницького, Шашкевича, Лесі Українки, а при вході — самого отця Дмитра. Це — єдиний експонат не його роботи, виконаний послідовником.

То капіталіст, то пролетар
94–річним через тріщину кістки пролежав цілий рік в орендованому в Римі помешканні. І знаєте, що писав тоді у листі? «Я почав у ліжку якось потрохи рисувати взори, щоб люди мали до вишивання, а може, поволі і я сам дещо вишию, бо я зовсім не планую лежати ціле життя у ліжку, тому що ще маю багато праці». Минув рік — і він піднявся. «Хоч маю 95 літ, то через недугу ходжу з паличкою по хаті і пильную та поливаю мою ярину у вазонках на моїх терасах та на балконах, які треба щодня поливати — 96 літрів води, і це все треба з кухні носити, бо треба якось їсти, щоб жити».

За рік отець Дмитро озвався вже з Америки, де проводив виставку своїх ікон, і я довідалася про те, як віддячила за щедрий полив садовина: «Того року мав надпродукцію салату, квасолі, перцю й помідорів, то що міг, то замаринував на зиму». «...Тепер їм щодня свої квасолю, помідори, салат, редьку, свіжий перець і зелену цибулю та огірки і петрушку та квасок, а за хлібом і овочами іду шукати. Словом, на старість я став капіталістом, уже навіть зачав був складати гроші на старість і на похорон, щоб мене завезли, як помру, до Львова, але прийшлось дати завдаток на друк моєї нової книжки, і де я тримав капітал, утворилось порожнє місце, а я лишився пролетарем. Але я не трачу надії, що як прийде старість, то ще, може, якось стану капіталістом та буде за що видрукувати автобіографію та за що привезти мене на Янівський цвинтар. Мій тато все нам, дітям, казав, коли ми хотіли відпочивати, що у гробі будемо відпочивати, а на цім світі треба працювати, бо це гріх — даром сидіти і даром їсти...».

Секрети довголіття
«Отець Дмитро надає перевагу радіо та газетам. Щоб тренувати мозок і пам’ять, багато читає історичних книжок, запам’ятовує дати й події, тому є цікавим співрозмовником. Цікавиться геть усім — від політики і садівництва до кухонних страв. Улітку для покращення зору намагається споживати більше ягід чорниці, взимку — моркву в сирому вигляді», — це вже з листа Ігоря Ковальчука. Дмитро Блажейовський не робить секрету з режиму свого харчування: «Важливо, хто що їсть. Солі майже не вживаю, бо не хочу мати високого тиску. Майже не вживаю цукру, білого хліба. Замість того уживаю до кави тільки мед, їм по достатках ярину (овочі), бо звичайно маю власну, і ярина добра на травлення, на фігуру і на кишеню».

Нові знайомі отця Дмитра часто дивуються його запитанням, приміром: «Що робите щодня і по яких днях і годинах? Де живуть усі з вашої рідні та що всі роблять? Чи маєте город і що на нім посадили та як вам зародило і що зберегли на зиму?». У його довгастих конвертах із дивовижними ватиканськими марками трапляються поради, яких нема в інших листах: «Треба, щоб усі завчасно вчили дітей і молодь, щоб були добрі й чесні і працьовиті. Вчіть, доки ще вас слухають, бо за пару років виростуть більші та зачнуть думати, що вони мудріші від вас».

Своє ювілейне літо доктор Блажейовський провів у Львові, запросивши на святкування сторіччя всіх, кого хотів. Судячи з передсвяткового листа, найочікуванішим мав стати виступ лемківського хору. А знаєте, чим можуть бути зайняті дні людини, яка готується до власного сторіччя? «Я сиджу при комп’ютері і пишу нову книжку, щоб люди мали що читати, як перестануть дивитися на телевізію...» Своє друге століття отець доктор Дмитро Блажейовський розпочав відправою в лемківській церкві в Шевченковому Гаю Львова і поблагословив для неї свою ікону Оранти–Богородиці на тлі Святої Софії. Повернувся до Риму, владнає справи — і в Україну. Львів чекає на нього.

Ольга ГОЙДЕНКО
"Україна молода", №163, 4.09.2010. http://umoloda.kiev.ua/number/1730/171/61204/