Матьє Арден: Ваші килими та вишиванки розліталися б у Парижі, як гарячі пиріжки - Інтервью - Каталог корисного - Спілкування за вишивкою
| | Вхід у форум

Субота, 2016-12-03, 6:40 PM
Головна » Файли » Інтервью

Матьє Арден: Ваші килими та вишиванки розліталися б у Парижі, як гарячі пиріжки
2010-11-24, 5:33 PM
В PinchukArtCentre діє виставка, де роботи українського художника Артема Волокітіна буквально вписані в світовий контекст сучасного мистецтва. На Український Тиждень Моди цього року запросили чимало іноземних гостей - більше того, ще й поцікавилися їхньою думкою про стан модних речей.

Бажання є, але цілі ще зовсім не досягнуті. Саме час поділитися досвідом успішних культрегерів. Одним із чи не найбільш ефективних рушіїв рідної культури закордоном є Матьє Арден - директор Французького культурного центру.

Переконатись у цьому легко. Місія Матьє Ардена триває вже 4 роки. Протягом цього часу щороку є нагода познайомитись із сучасним французьким мистецтвом під час Французької весни та інших дійств. Показ фільмів під відкритим небом, участь в Українському тижні моди, фестивалі "Молодість", організація концертів і благодійних заходів - все це діяльність Французького культурного центру.

Матьє Арден погодився зустрітися з "Українською правдою. Життя" та поділитися рецептом успіху французької культури в Україні, а також дати декілька порад вітчизняним культрегерам.

- Ваша роль - просувати культуру Франції в Україні. Що від французької культури змогли принести в Україну за 4 роки?
- Я зміг познайомити з сучасним французьким мистецтвом у різноманітних його формах. Ми намагаємося знайомити з новими жанрами - є види мистецтва, що досі незвичні в Україні.

Маю на увазі, зокрема, вуличні вистави. Звісно, не я це почав, але сьогодні вважають, що саме Франція просуває вуличні дійства.

Ми справді намагаємося привезти в Україну найбільші вуличні вистави. Наприклад, Les Studios du Cirque de Marseille. Наступного року ми спробуємо привезти групу Groupe F, чиї роботи є вершиною мистецтва вуличних вистав. Українці дуже жваво реагують на такі новинки. Згадайте відкриття цьогорічного Гоголь-Fest.

Інший напрямок - сучасний танець. Але привозити митців дуже дорого. Зазвичай проблема полягає у фінансуванні.

- Хто фінансує? Держава?
- Наприклад, в організації "Французької весни" держава фінансує лише 1/5 витрат. Подивіться на афішу "Французької весни" минулого року. Серед партнерів є і Посольство Франції в Україні, але є також спонсори - це французькі, українські чи франко-українські підприємства. Завдяки підтримці спонсорів ми можемо привозити сучасних французьких митців.

- Яку сторону французької культури найлегше просувати в Україні?
- Знаєте, що зачаровує мене в Україні? Українці дуже допитливі - в усіх сенсах цього слова. Вони люблять французьку культуру, українці відкриті до будь-яких форм французької культури. Хоча вони взагалі відкриті до іноземних культур. Але мені чомусь здається, що з-поміж усіх саме французька культура посідає перше місце в серцях українців.

Нам дуже пощастило. По-моєму, тут Посольство Франції в Україні діє дуже по-чесному - ми намагаємося привезти справді якісні роботи, вистави. В Україні є цей апетит до мистецтва, є потреба.

Це правда. Коли ми робимо виставу з сучасним танцем - зала повна. Коли робимо концерт барокової музики - так само. Робимо джазовий концерт - теж, тисяча відвідувачів! Тепер ми розбалувані, бо коли приходить лише 200 осіб на захід, то нам здається, що глядачів було мало.

Нам пощастило. Така зацікавленість українського глядача надає крила - хочеться працювати та робити цікаві речі.

- По-вашому, що є причиною любові саме до французької культури?
- Тут є дві причини. По-перше, це допитливість, зацікавленість. Думаю, в Росії все зовсім не так. По-друге, тут є доброзичливість до різних культур. Не знаю, чи можна це пояснити історично, чи якось інакше.

- Чи бачите ви складнощі просування культури в Україні?
- Дуже ускладнює процес українська бюрократія. У Франції теж є бюрократія, звісно, але українська бюрократія особливо важка.

Ми стикаємось із проблемою хабарів. Цю проблему подолати не можемо ніяк, тому що в нашому кошторисі не передбачено витрат на хабарі. Іноді є інші перешкоди, але трапляється, що ми взагалі не розуміємо, в чому проблема.

З цією бюрократією треба боротися. На щастя, є доброзичливі представники української влади - вони допомагають трохи розплутати цей клубок.

Але трапляються ситуації, від яких просто руки опускаються. Наприклад, ми хотіли влаштувати фестиваль безкоштовних показів фільмів у Маріїнському парку - в липні там гуляє багато людей. Особливо багато літніх людей, у яких немає грошей на квиток у кіно. Не всі ж можуть заплатити 45 гривень за квиток, якщо отримують 800 гривень на місяць.

Але отримати дозвіл мерії на проведення заходу було надзвичайно складно. Після виборів змінилися всі керівники - і нам нічого не вдалося зробити. Пані Зоріна, начальник Головного управління культури і мистецтв Києва, була згодна. Але нам не вдалося отримати розпорядження мера.

Це жахливо. Виявилося, що ми намарно витратили гроші на цей соціальний проект, ми марно витратили 7 тисяч євро на купівлю прав на показ фільму.

У Франції такого не сталося б ніколи. Зазвичай, коли змінюються працівники, проекти продовжують і доводять до кінця - новий працівник не може з власної волі скасувати проект. Але в Україні все може несподівано змінитися в будь-який момент.

- Доволі часто говорять про пасивність офіційної культури в Україні. Що ви про це думаєте?
- Я не згоден. У нас чудові взаємини з Управлінням культури в мерії, з Міністерством культури...

Але законодавство в Україні надто складне. Тут дуже складно розібратися, що в чиїй владі, хто чим займається. Також мені здається, що в Міністерства культури дуже малий бюджет.

- Давайте поговоримо про просування української культури. Які її сторони вам видаються найбільш привабливими?
- Мене лякає, коли говорять про "українську культуру". Наприклад, я не говорю про "французьку культуру", я говорю про "французьке мистецтво" (création française). Я не думаю, що існує одна-єдина цілісна українська чи французька культура.

Українська культура має різноманітні прояви. Якби вона була монолітна, то це означало б, що тут пройшла потужна робота з уніфікації культури на всій території країни. На щастя, це не так, Україна - демократична країна.

У Карпатах ви побачите одну форму культури - вишивку, багатоголосий спів, та й взагалі люди в тому регіоні дуже особливі. Якщо поїдете до Львова, там буде зовсім інше. В Криму - так само. В Житомирі, в Луганську, в Одесі - все радикально відрізнятиметься. Іноді може навіть здатися, що це геть інша країна. І це нормально - відмінності існують.

Це може бути привабливим із точки зору туризму. В України є надзвичайний туристичний потенціал. Наприкінці травня я організував для друзів відпустку - подорож Україною протягом 21 дня. Вони були в захваті від цієї різноманітності. Подорож почалася в Житомирі, потім Львів, Одеса, Крим, Дніпропетровськ, Запоріжжя...

- Тобто зосередитися на регіональних особливостях?
- Я б не зосереджувався лише на фольклорі. Не думаю, що сьогодні є багато сфер, де фольклор може видатися актуальним. Натомість об'єкти народного промислу можуть мати фантастичний комерційний успіх.

Якщо спробувати продавати справжні гуцульські килими, вишивку з Житомирщини та інше в універмазі "Gallerie Lafayette", то їх розбиратимуть, як пиріжки. Не розумію, чому цього не зробили раніше.

В Україні натомість з'явилося сучасне мистецтво, що почало потроху експортуватися. Скажімо, вистави Троїцького. Також - гурт "ДахаБраха", щоправда, їм треба трохи оновити стиль, бо мені здається, що я чую одне й те ж саме вже чотири роки поспіль.

Так само є художники, які можуть мати успіх закордоном, наприклад, група "Р.Е.П." - там є речі, які можна експортувати. Вже з'явилися люди, що почали цікавитися виставками в галереях, роботами молодих художників. Вони не просто дивляться, вони ще й починають купувати.

Так само цікавою є українська мода. Ми запросили журналіста французького журналу "Vogue", щоб він подивився, що тут відбувається. І він сказав, що були дуже цікаві покази - Каневський, Возянов, Олена Даць.

Тут проблема не у відсутності цікавого мистецтва. Є й інші проблеми. Наприклад, час полегшити роботу з українською митницею - нинішня система неефективна, вона навіть образлива. Складається стійке враження, що нас тут вважають небезпечними, ніби ми можемо якісь заборонені речі перевозити через кордон.

Минулого року нам потрібно було привезти в Україну дві тонни пір'я - і це було надзвичайно складно. Це ненормально.

- А ще іноді здається, що українське мистецтво зовсім ніхто не просуває за кордоном, що його ніхто не знає, крім українців, та й самі українці ніби не знають теж. Яким чином можна створити кращий образ українського мистецтва? Чого бракує?


- По-перше, в України є Український культурний центр у Парижі - це прекрасний інструмент просування українського мистецтва.

Також потрібно брати участь і в чужих акціях. Французький культурний центр не лише організовує "Французьку весну", але й бере участь у фестивалі "Молодість", "Kiev Fashion Week", "Арт Поле" та інших.

Необхідно знайти хороших послів культури. Це можуть бути приватні особи чи культурні агенти - головне, щоб вони стали хорошими рушіями. Щоб уміли себе подати, щоб уміли проводити цікаві акції, щоб уміли інвестувати - немає сенсу чекати, що хтось прийде і дасть грошей.

Крім того, ці посли повинні вміти елегантно триматися, мають зуміти потрапити в культурні кола, завести знайомства та підтримувати взаємини тактовно та елегантно.

Ірина Славінська, "Українська правда. Життя"
10.11.2010.
http://life.pravda.com.ua/interview/4cda73ab4f2e0/

Категорія: Інтервью | Додав: Vikaho
Переглядів: 1172 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]