Додаю фото моєї родини. Київська обл., Києво-Святошинський р-н. Так моя мама і її сестри ходили просити на весілля наприкінці 80-х -- початку 90-х рр ХХ ст. Зовсім трішки прокоментую моменти, які можуть викликати питання.

Весілля соєї мами. Весь одяг домашній)). Зверніть увагу на підігнуту стрічку й вінок, білий фартух, довжину сорочок і обробку подолу. Нажаль, більшість цього святкового вбрання втрачено. Але це типовий одяг Київщини, звідки родом мої батьки. Фото 1979 р.

Це тітка рідна. Фартух і керсетку брали в клубі -- це вже покупний концертний варіант, все інше -- знову домашнє. Дуже добре видно стрічку у дружки, зібрану в складки. Це святкова стрічка, не буденна.

Троюрідні сестри мами. Вони мали вишиті дві однакові сорочки й замовили безрукавки, такі цупкі, вишиті тамбурним швом червоним кольором.
Вінок, стрічки, прикраси типові для Київщини, і на всіх фото схожі між собою.
А так одягнута представниця Закону, яка розписувала молодих. Вишивка -- теж традиціні для Київщини зірочки. Мамине й батькове весілля.

Дуже дороге для мене фото з сімейного архіву. Весілля моїх бабусі та діда по материнській лінії. Київщина, Києво-Святошинський район, с. Юрівка. 18.ХІ.1958р.

Вперше викладено тут
Моя Країні мрій. 207рік

Вперше викладала тут

ПЕРШИЙ КОМПЛЕКС: тунікоподібна сорочка з широкою нагрудною вишивкою; об'ємні штани з вибійчаного полотна; вовняний пояс; свита з коричневого валяного сукна; смушева шапка; чоботи.
ДРУГИ Й КОМПЛЕКС: сорочка; смугасті штани з вибійчаної вовняної тканини; жупан; купований пояс; свита з білого валяного сукна; смушева шапка; чоботи.
Усі компонента комплексів, крім зеленого пояса, виготовлені з матеріалів домашнього виробництва.
Для пошиття чоловічих штанів, як і саморобних жіночих спідниць, в Центральній та Південній Київщині використовували полотняну або вовняну домотканину, прикрашену ручною вибійкою. Вибійка — це стародавній спосіб нанесення узору олійною фарбою, при якому малюнок вирізався на дошках і з допомогою фарби відбивався на тканині. Орнамент вибійки геометричний або рослинний. Вибійчані саморобні тканини були особливо поширені серед біднішого селянства.
Основним верхнім одягом в осінньо-весняну пору були СВИТИ. Шилися вони широкими і довгими, з підрізами по боках, у які вставлялися та призбирувалися додаткові пілки (свита «з прохідкою»). Іноді свити розширялися за рахунок двох бокових клинів. Крім свит, на території Київщини побутували СІРЯКИ. Вони мали капюшон (кобка, або відлога) з отворами для очей, який захищав голову та обличчя від дощу і вітру. Часто така відлога правила в дорозі за мішок, у який клали хліб. Взимку під сіряком носили білий овчинний КОЖУХ, що міг захистити від найлютіших морозів. Свити і кожухи застібок не мали і підперізувалися тканим або плетеним поясом червоного кольору, іноді — зеленого, синього, жовтого. До пояса прикріплювалися футляри для ножа, кременя тощо.
Чоловіки Київського та Васильківського повітів носили високі шапки циліндричної форми з чорного та сірого овечого хутра, в той час як у Чорнобильському, Поліському та Іванківському повітах побутували шапки з сірого або темного сукна, оздоблені синім або червоним шнуром. Волосся підстригали коротко, носили вуса, а літні чоловіки — й бороди.
Па території Центральної Київщини майже всі носили чоботи і тільки під час польових робіт взували шкіряні постоли, стягнуті із шматка шкіри та прив'язані до ноги конопляними мотузками або ремінцями.
Дивитись більше тут